Сегодня 20.11.17, Пн 19:00
Облачно

6°C

Кировоград

Облачно

step up logo



Поиск 

Понедельник, 18 января 2016 09:51
НЕОБЪЯВЛЕННЫЕ ВОЙНЫ КАК ДАВНЯЯ СОВЕТСКАЯ ТРАДИЦИЯ

Если мы хотим понять то, что происходит в сегодняшней Украине, отбросив при этом все пласты ложной, искривлённой или просто неполной информации, - мало знать мнения даже самых крутых политических экспертов. Реальные причины открываются на иной глубине - в нашем историческом прошлом, когда Путин ещё ходил в детский сад, а нас с вами «закармливали» правдой чисто советского образца.

Мы взрослели на искусственном идеологическом питании и совершенно не знали о множестве страшных вещей – совсем как это сейчас происходит с россиянами. Наши сограждане были втянуты тогда в массу военных международных локальних конфликтов и войн, и в этих играх СССР потерял  15 тыс. 592 человека, хотя нас об этой статистике никто не оповещал.

Так что «гибридные» войны начались, фактически, не в прошлом году на Украине, а гораздо ранее, и изучать этот трагический опыт нужно именно с истории неизвестных нам советских военных тайн недалёкого прошлого. Возможно, именно это даст нам подсказки, как  от затянувшегося АТО вырулить наконец-то к желанному для всех миру.  

Исследование по данной теме велось несколько лет, и его результаты для нашого портала проанализировал журналист Юрий Лесниченко

 

     Це ніким не відкориговані слова очевидців багатьох подій, про які раніше не розповідали і про які, можливо, не надто охоче говорять і сьогодні:

 

ВТРАТИ У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ, У ЯКИХ БРАВ УЧАСТЬ СРСР

 Дані з видання «Аргумент-газета» № 26 (137) за 30 червня 2004 р.

  Питання про загиблих учасників збройних конфліктів залишається дискусійним. Нижче наведено дані про кількість загиблих радянських військових у прикордонних конфліктах і локальних війнах за межами СРСР, починаючи з другої половини XX століття.

  Під час конфлікту в Китаї протягом 1946–1950 рр. загинуло 453 військовослужбовці частин ППО й військових радників.

  За роки війни в Кореї (1950–1953 рр.) СРСР втратив 316 військовослужбовців особового складу частин ППО й ВПС.

  Під час прикордонного конфлікту на острові Даманському (1969 р.) загинуло 58 вояків.

  Під час прикордонного зіткнення з китайськими військами на озері Жаланашколь у Казахстані (1969 р.) загинуло двоє військових.

  За роки війни у В’єтнамі проти французів та американців СРСР втратив 16 військових радників і спеціалістів.

  У ході рятувальної експедиції радянського флоту в Бангладеш після його війни з Пакистаном (1972–1973 рр.) загинув один моряк.

 

  Придушуючи антирадянські виступи в Угорщині 1956 року, Радянська армія втратила 720 солдатів та офіцерів.

  Під час чехословацьких подій 1968 року загинуло 98 радянських військових.

  При розмінуванні території Алжиру протягом 1962–1964 рр. загинуло 25 солдатів та офіцерів.

  За час тривання трьох місій радянських військових радників у Мозамбіку Міноборони СРСР втратив вісьмох радників і спеціалістів.

  Під час ангольського конфлікту й відбиття нападу ПАР на території Анголи загинуло одинадцятеро радянських вояків.

  У ході ефіопського конфлікту (1977–1979 рр.) СРСР втратив 34 офіцери.

  Двоє радянських військових радників загинуло під час бойових дій у Ємені.

  За час проведення п’яти операцій радянських військ у Єгипті (зокрема й під час чотирьох збройних конфліктів з Ізраїлем) загинуло й померло від ран 49 радянських солдатів та офіцерів.

  За час збройних конфліктів між Сирією та Ізраїлем, а також у Лівані 1982 року Радянська армія втратила 35 військовослужбовців.

  В Афганістані протягом 1979–1989 рр. частини 40-ї армії, ПВ та МВС втратили 13 833 людини.  

 

 

ЗА КРОК ДО ВСЕСВІТНЬОЇ КАТАСТРОФИ

 Одного чудового дня Кіровоград  відвідав поважний рідкісний гість — Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Куба в Україні пан Хуліо Гармендія. Метою його відвідин було нагородження воїнів-інтернаціоналістів-«кубинців» Кіровоградської області (69 осіб). За особисту мужність, стійкість і високий професіоналізм ці люди отримали від імені Державної Ради Республіки Куба медалі «Воїн-інтернаціоналіст» першого ступеня. Аби поінформувати наших читачів докладніше про події більш ніж сорокарічної давнини, в яких брали участь 13 тисяч українців, ми звернулися до голови обласної спілки воїнів-інтернаціоналістів-«кубинців» Анатолія БРОВЧЕНКА.

ДОВІДКА: Анатолій Михайлович Бровченко з 1959 по 1963 роки служив у ЗС СРСР. Із серпня 1963 року по березень 1963-го — учасник стратегічної операції «Анадир» з надання інтернаціональної допомоги Республіці Куба. Під час морського переходу був включений до складу загону спеціального призначення, який мав захищати корабель у випадку спроби його захопити. Брав участь у патрулюванні, охороні, супроводженні та розгортанні бойової техніки. Під час вторгнення американських літаків у повітряний простір Республіки Куба в жовтні 1962 року молодший сержант А. М. Бровченко у складі зенітного ракетного полку виконував бойове завдання із захисту промислових та військових об’єктів у провінції Сьєго де Авіла, брав участь в організації збройного опору при спробі проникнення диверсантів на територію дислокації військової частини, виявив при цьому мужність і стійкість. 

– Анатолію Михайловичу, ви є головою товариства з доволі екзотичною назвою. Розкажіть про нього і про те, як, власне, ви з товаришами стали інтернаціоналістами.

– Наша спілка, як окрема секція, входить до спілки воїнів-«афганців. Шістдесят другого року уряд Куби звернувся до СРСР з проханням надати їй військову допомогу, щоби захиститися від спроб США скинути уряд Фіделя Кастро. Лідер СРСР Микита Хрущов погодився надати цю допомогу. Він разом з керівництвом Радянського Союзу дійшов висновку, що найефективнішим способом захисту буде розміщення там ядерної зброї. Причиною такого рішення було й те, що навколо Країни Рад — у Туреччині й Італії — Сполучені Штати розмістили ракети з ядерними боєголовками, які могли досягати об’єктів на території СРСР за 5–10 хвилин. Радянські ж міжконтинентальні ракети території США — за 25 хвилин. Тому радянське керівництво не могло не скористатися з нагоди змінити ситуацію на свою користь.

Операція з перебазування на Кубу військовослужбовців, техніки, ядерного озброєння здобула назву «Анадир». Так називається місто на півночі РФ, а тоді — СРСР. Щоби збити з пантелику американців і їхніх союзників, було оголошено про військове навчання на півночі СРСР. Удень у військових частинах вантажили лижі, зимовий одяг тощо. Аби приховати проведення зовсім іншої операції, усіх переодягли в цивільний одяг, заборонили звертатися по-військовому. Транспортували солдатів і зброю в трюмах цивільних кораблів, які задля маскування завантажили сільськогосподарською технікою. Ніхто не знав, куди ми пливемо, навіть капітани суден, які отримали наказ розпечатати секретні пакети лише в певному квадраті. Умови, в яких перебували люди, були дуже важкими. Військові знаходилися в невентильованих пустотах (твіндеках) між палубою й трюмом, температура сягала 50 градусів, на палубу виходили лише на 5–10 хвилин уночі невеликими групами. До початку блокади острова американцями вдалося перекинути 43 тисячі наших військовиків.

На Кубі було розгорнуто всю наявну зброю, включно з ядерною. Таким чином світ підійшов до межі початку нової війни. Лідери США та СРСР Кеннеді й Хрущов в останню мить (за три години до можливого удару по Кубі) змогли домовитися й відвернути реальну ядерну війну.

– Як зустріли вас кубинці і якими були умови перебування в цій країні?

– Кубинці зустрічали нас з великою приязню, як своїх друзів, що прийшли їм на допомогу у скрутний час. Удень ми розвантажували сільськогосподарську техніку (офіційно були ж бо фахівцями цієї галузі), а вночі – військову техніку й озброєння. Але не всі так гостинно поставилися до нас: на Кубі тоді існувало 70 контрреволюційних банд, 20 підпільних організацій. Існувала широко розгалужена підпільна мережа. Контрас часто здійснювали напади на наші позиції. Крім того, були й випадки бомбардування. Загалом загинуло 63 військових з нашого контингенту, яких поховано на Кубі. Однак, можливо, їх було й більше. Та через засекреченість до сьогодні багатьох документів з’ясувати це поки що неможливо. Останнім часом у деяких ЗМІ з’являлася інформація про загибель солдатів на суховантажі «Юрій Гагарін», якого протаранив американський військовий корабель. Та офіційних підтверджень цього факту ми теж не маємо. Дуже складними виявилися кліматичні умови: 90 відсотків вологості, незвичні мусонні дощі, за яких того, хто стояв поруч, не було видно. У лісах — отруйні дерева, від доторку до яких людина тимчасово сліпла або отримувала страшні рани. А ще допікали скорпіони, москіти, змії. Та, не зважаючи на це, ми виконували свій військовий та інтернаціональний обов’язок.

  Пробули на Кубі близько дев’яти місяців у дуже напруженому стані, адже усвідомлювали, що можемо всі лишитися там навіки. Про серйозність тогочасного становища свідчить і така деталь зі спогадів міністра оборони США того часу Макнамари: працівники їхнього генерального штабу щоранку, ідучи на роботу, прощалися зі своїми сім’ями. Американці підрахували, що один залп радянських ракет знищить 90 мільйонів їхніх громадян.

– Чого досяг СРСР, пішовши на такий ризикований крок, як розміщення на Кубі ядерної зброї?

– Унаслідок домовленості про вивезення з Куби ядерного арсеналу американці гарантували не здійснювати більше інтервенцій проти неї. Обидві сторони — і США, і СРСР — зрозуміли, що в ядерній війні переможців не буде, що ядерний шантаж неприпустимий. Карибська криза (таку назву отримало протистояння двох наддержав) спонукала переглянути ставлення до ядерної гонки озброєнь і спричинила початок процесу роззброєння. Крім того, було ліквідовано загрозу ядерного нападу американців з Туреччини та Італії, звідки ті вивезли ядерне озброєння.

– Які сьогодні завдання ставить перед собою ваше товариство і ви як голова його обласного осередку?

На сьогодні ми ставимо за мету домогтися, щоб усім учасникам подій на Кубі було надано статус учасника бойових дій. Через секретність операції, про яку суспільство не знало правду тридцять років, нікого з «кубинців» не нагороджено урядовими нагородами. А це несправедливо. Ми виконували урядове завдання, тому заслуговуємо на це. Республіка Куба оцінила наш внесок у її цілісність і незалежність. Тому посол цієї країни об’їжджає області України й від імені своєї держави вручає «кубинцям» нагороди.

 

ГЕОПОЛІТИКА І ЛЮДИ

Намагаючись поширити свій вплив на якомога більшу кількість країн, СРСР надавав допомогу країнам усіх континентів. Неохопленими лишалися лише Австралія та Антарктида. На початку сімдесятих років тісною була військова співпраця між СРСР та Сирією. У кінці ж цього десятиліття радянська наддержава намагалася закріпитися в Східній Африці, аби мати можливість поширювати на тамтешні країни свій вплив, а також для розбудови своїх військово-морських баз для Тихоокеанського та інших флотів. У цих геополітичних комбінаціях брали участь і наші земляки. Двоє з них поділилися спогадами про молоді роки.

 

В’ячеслав ПИВОВАРОВ, тоді — капітан далекого плавання:

– Протягом значного періоду життя я працював у «Південьрибпромрозвідці» фахівцем з розбудови рибної промисловості. Переважно з цією метою перебував у Мозамбіку, НДРПЄ (Південний Ємен), Ефіопії. А разом із цим виконував і військові завдання. Наприкінці сімдесятих років через війну ніж Південним та Північним Єменом (хоч як не дивно, але в них обох перебували радянські військові радники), неприхильний до СРСР режим у Сомалі радянський флот у Індійському океані позбавився своїх баз. Через це кілька місяців військові кораблі стояли вздовж територіальних вод Південного Ємену. Там ми забезпечували нормальні умови життя нашим військовим морякам, які розміновували Суецький канал з боку Червоного моря (з боку Середземного це робили англійці). Міни заклали під час арабо-ізраїльських конфліктів. Невдовзі ремонтні військові бази почали створювати в Ефіопії, але там спалахнула революція у провінції Еритрея. Уряд країни контролював лише 20 відсотків території країни.

У цій ситуації виник план розташувати базу на Мальдівських островах, де вже мали свою американці (архіпелаг Чагос), звідки було дуже зручно контролювати територію Індійського океану Я отримав секретне завдання доправити кількох людей для переговорів з мальдівськими урядовцями й бути присутнім на цих перемовинах. Для всіх невтаємничених це була зустріч задля налагодження співпраці в галузі рибного господарства. Але про наш план довідалися американці — і угоди не вдалося укласти. Через це військові моряки повернулися в Ефіопію, де на острові Дахлак (Червоне море) СРСР заснував військово-морську базу. Після цього звернули увагу на Мозамбік, який тільки-но скинув португальські колоніальні пута. Там ми з екіпажем допомагали становленню місцевої рибної промисловості, а також виконували деякі інші функції. У Мозамбіку, у столиці Мапуту, був інститут рибного господарства. Зі мною в море виходили його фахівці, але з їхньої поведінки було зрозуміло, що вони фахівці швидше військові.

Наші тогочасні цивільні кораблі у випадку необхідності за два тижні можна було переобладнати на допоміжні військові: на них ставили гармати, міни, торпедні апарати, інше обладнання — і вони перетворювалися на бойові одиниці. Тому капітани цивільних кораблів мали військові звання. Я, наприклад, закінчивши морехідне училище, отримав звання молодшого лейтенанта військово-морського флоту. Шістдесят другого року пройшов перепідготовку на командира протичовнового корабля.

Загалом, допомагаючи африканським країнам, ми в той же час виконували й завдання військового характеру. Тому тим, хто був у гарячих точках, сьогодні надано статус учасників бойових дій.

 

Євген ПРОСІХІН, тоді — військовий спеціаліст, льотчик-винищувач, майор:

– Сімдесят третього року я служив у групі радянських військ у Німеччині заступником командира ескадрильї з політчастини. Звідти мене направили в Сирійську Арабську Республіку як пілота-інструктора для перенавчання тамтешніх льотчиків з МіГ-17 на МіГ-21.

Шостого жовтня 1973 року почалася війна Сирії з Ізраїлем, яку пізніше назвали десятиденною. Льотчики, яких ми навчали, ішли в бій. Із Союзу надходили розібрані літаки, наші інженери їх складали, а ми — випробовували й летіли ними на місце їх дислокації. У Сирії перебували разом із дружинами, яких після початку війни відправили додому.

Під час війни ізраїльтяни намагалися передусім вивести з ладу злітні смуги, щоби на них не могли сідати транспортні літаки й винищувачі. Хоча слід віддати належне сирійським ремонтним бригадам: ті швидко відновлювали смуги. Сирійці мали велике бажання воювати, швидко вчилися. Але клас ізраїльських пілотів усе ж був вищим, тому багато арабів-пілотів загинуло.

Під час перебування в Сирії спілкувалися з іншими радянськими спеціалістами — танкістами, артилеристами. На щастя, ніхто з них не постраждав.

Наш аеродром знаходився в стародавньому місті Пальмірі, розташованому серед пустелі. Хоча температура сягала сорока п’яти градусів у тіні, жодного разу не пив у місті теплої води чи пива. Настільки добре вже тоді місцеві торговці дбали про клієнтів. Дивував місцевий виноград, кожна ягода якого була розміром зі сливу. Крім знайомих нам картоплі, помідорів, огірків, ласували фініками, білими та чорними маслинами. Дуже дешевою була місцева горілка, але астрономічну суму коштувало шампанське. Їли араби і м’ясо, але не свинину, а баранину й верблюжатину. Страви у них чомусь дуже солоні. Ми готували свою їжу, запрошували підопічних до себе. Це були веселі, відверті хлопці (чимало з них — вельми набожні). Часто за різних обставин вони зверталися до Аллаха по допомогу.

Після закінчення нашого терміну перебування сирійці пропонували лишитися ще на якийсь час. Мені вже хотілося назад додому, а дехто лишився — передусім молодь і ті, хто невдовзі мав вийти на пенсію.

 

Юрій ЛІСНИЧЕНКО

(Далі буде)  

Прочитано 1620 раз
  • Печать
  • Оцените материал
    (2 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Ноябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

Реклама на сайте

В каких сферах Вы сталкиваетесь с проявлением коррупции

судебные и правоохранительные системы - 47.1%
инфраструктура бизнес - 31.4%
вузы и больницы - 21.6%

Всего голосов:: 51
Голосование по этому опросу закончилось в: августа 31, 2015

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран