Сегодня 18.11.17, Сб 2:45
Облачно

6°C

Кировоград

Облачно

step up logo



Поиск 

Четверг, 26 октября 2017 07:05
ЗЕМЛЮ – ГРОМАДАМ? ЧИ «ПОКУПЦЯМ» ГРОМАД?

В Україні назріває нова «цікава» афера, пов’язана з землею. Вона полягає у замаскованій передачі в приватні руки частини угідь. Оскільки мораторій на продаж землі все ще діє, знайдено спосіб розпорядитися землею без порушення мораторію. А для переключення уваги передачу землі зацікавленим особам подадуть під соусом модної нині децентралізації. Мовляв, земля належатиме об’єднаним територіальним громадам. Питання тільки в тому, кому належатимуть самі ці громади, саме існування яких йде врозріз із нормами Конституції.

 

Втім, про все по порядку. Мова йде про існування двох альтернативних законопроектів – урядового № 7118 та парламентського № 7118-1 (при реєстрації у 2016 році цей документ також мав номер 4355). Останній був підготовлений членами профільного парламентського («аграрного») комітету майже у повному складі. В чому ж відмінність двох документів? Обидва вони говорять про передачу землі об’єднаним територіальним громадам, але є один нюанс: уряд виступає за надання землі поза межами населених пунктів вже сформованим громадам, а парламентське аграрне лобі – за те, аби таким правом володіли й ті громади, які ще не об’єдналися.

 

Скажу по совісті: подібні ігри у протистояння уряду та окремих парламентських груп не мають великого значення. Або – в даному конкретному випадку – взагалі не мають жодного значення. Крім, хіба що, відволікання уваги від головного: об’єднані територіальні громади (у тому вигляді, в якому вони існують зараз), слугують єдиній меті – задоволенню інтересів великих латифундистів, котрі і є неформальними власниками громад. А також їхніх земель та всього, що віднесено до сфери впливу ОТГ.

 

Мені доводилося чути / читати думку невиправних ідеалістів, котрі вважають, що передача землі громадам вплине на їхню автономію та посилить децентралізацію. Зазвичай в якості головного аргументу нагадують про те, що всього в країні – понад 60 млн. га землі, з яких понад 70% (42 млн. га) — земля сільськогосподарського призначення, розташована за межами населених пунктів. З них 32 млн. га розпайовані, проте ще 10,5 млн. га — досі державні. Суттєва частина цих земель перебуває у межах об'єднаних територіальних громад, проте громади не можуть нею керувати. Замість них землею розпоряджаються центральні органи влади.

 

І от, мовляв, коли вся ця земля буде передана в руки громад, останні зможуть розпоряджатися нею на власний розсуд. Зокрема, змінювати цільове призначення приватних ділянок, розташованих у межах населеного пункту та в межах ОТГ. Або впроваджувати плани розвитку територій, вирішувати, де саме розташовуватимуться промислові, сільськогосподарські, інфраструктурні та рекреаційні об'єкти. Однак все це є добрим та успішним лише на папері. Адже українська дійсність вносить суттєві корективи у мрію про децентралізацію.

 

Чому? Відповідь на це питання проста. Тому що земля належить і належатиме не громадам. І навіть не центральній владі. На 90% всі об’єднані територіальні громади знаходяться у власності київських та місцевих землевласників-«феодалів». І закони, які пропонує уряд та парламент, покликані не виправити цю ситуацію, а швиденько організувати великий земельний дерибан, котрий може передувати зняттю мораторію на продаж землі.

 

Останнього від України наполегливо вимагають наші спонсори та донори. Запустити ринок землі радить, зокрема, Всесвітній банк. А уряд Гройсмана натомість відповідає, що мораторій діятиме як мінімум до ухвалення пакету «земельних» законів. Таке ухвалення – в руках Верховної Ради, а отже, законодавча та виконавча гілка влади лише зображують жорсткий клінч, а насправді діють у повній синергії.

 

Питання щодо того, чи потрібен Україні вільний ринок землі – окрема велика проблема. Побідна ідея має як плюси, так і мінуси. Власне, всі «за» давно відомі й озвучені. Відсутність вільного земельного ринку гальмує здорову конкуренцію та зростання сільськогосподарської галузі; неефективне управління земельними ресурсами позбавляє мотивації фермерські господарства; Україна як аграрна держава втрачає привабливість на світовому ринку тощо.

 

Все сказане – цілком і повністю справедливо, проте бажання навести лад у цій царині має корелювати з оцінками всіх ризиків, які несе зняття мораторію. Пірові перемоги нам не потрібні, і, якщо вдуматися, шанс вийти на вільний ринок без суттєвих втрат наразі є нульовим.

 

Однак мова зараз навіть не про це. А про те, що до гіпотетичного зняття мораторію важливо перерозподілити ринок землі та закріпити його в руках певної групи людей. Коли ж (і якщо!) земля таки поступить у вільний продаж, ті, хто зараз заявлять про себе як про її орендаторів, матимуть право на першочерговий викуп земельних ділянок. А що буде далі з цією землею – відомо лише її власникам.

 

Це у Данії землю сільськогосподарського призначення продають виключно на умовах збереження статус-кво цієї землі. Покупець має довести, що планує займатися саме фермерством й нічим іншим – зокрема, останні вісім років перед купівлею він мусить прожити у сільській місцевості. Діють й інші запобіжники: скуповування паїв і доведення земельної ділянки до розмірів понад 150 гектарів заборонено законом, коли ж придбана нерухомість сягає 30 га, власник повинен підтвердити свою професійну кваліфікацію й продемонструвати результати своєї праці на цій землі. Юридичним особам в Данії с/х угіддя не продаються взагалі, права на придбання мають тільки приватні господарі.

 

В Україні ж все переставлено з ніг на голову. І ті, хто зараз гучніше за інших кричить про інтереси ОТГ, роблять вигляд, що не помічають очевидних речей. Наприклад, того, що земля вже давно розбазарена та віддана на відкуп «своїм» людям – тим «смотрящім» від громади, за якими стоять її фактичні власники. Натомість прості громадяни роками не можуть отримати дозвіл на 10 соток землі, а «вповноважені» представники громади ділять землю між собою гектарами.

 

Мабуть, немає в Україні більш корумпованою царини, ніж земельна сфера. Такої кількості порушень законодавства, як тут, годі й шукати. Однак не грою в ОТГ вирішуються подібні проблеми. Землею все ж має розпоряджатися виборний орган – обласна або районна рада. Але не земельні монополісти, не олігархат, що спирається на чинну владу. Без чіткого розуміння того, що відбувається зараз, так звані децентралізовані громади й надалі слугуватимуть ширмою для вельми неприглядних речей, а подекуди – й для відвертих антидержавних злочинів. 

Михайло Поживанов

Прочитано 3454 раз
  • Печать
  • Оцените материал
    (2 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Ноябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

Реклама на сайте

В каких сферах Вы сталкиваетесь с проявлением коррупции

судебные и правоохранительные системы - 47.1%
инфраструктура бизнес - 31.4%
вузы и больницы - 21.6%

Всего голосов:: 51
Голосование по этому опросу закончилось в: августа 31, 2015

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран