Сегодня 18.11.17, Сб 3:05
Облачно

6°C

Кировоград

Облачно

step up logo



Поиск 

Пятница, 04 сентября 2015 08:30
ЛИТЕРАТУРНЫЙ ВИК-ЭНД: "ПАЦИФІСТ"

Оповідання не без моралі
Віталій ПОСТОЛАТІЙ

Дача вже давно перетворилася у валізу без ручки. Кинути шкода, стільки років будувалася, піднімав сад… Тягти важко. Ніж вирощувати яблука за 30 км від дому, легше купити поруч на базарі.
Із сусідами по дачі бачусь коли­не­коли. Наші візити туди не часті й не завжди співпадають у часі. Винятком є лише Микола, який останнім часом там проживає майже постійно. «Вимушеним переселенцем» він став через війну. Там дружина переховує його від армії. Вона досягла певного соціального статусу – успішний лікар­стоматолог, має постійний пристойний заробіток. Він декілька разів пробував займатися бізнесом, але незмінно прогорав. Тож у них утворився певний матріархат. У сім’ї керує більш успішна в житті дружина. Обох ця ситуація влаштовує – чоловік займається домогосподарством: і в квартирі прибере, і їсти зварить, і кран підкрутить; дружина заробляє гроші…
Йому років сорок, досить комунікабельний, належить до категорії тих, із ким легко та приємно в компанії. Тому коли я їду на дачу, то беру з собою трохи більше харчів, ніж потрібно, а то й пляшку. Обідаємо зазвичай разом і у нього, бо його дача краще облаштована, ніж моя. Сьогодні Колян пригощає домашнім вином. Після далекої дороги й напруженої роботи сиджу в кріслі, пригублюю прохолодний напій, розслабляюся. Спілкуємося. Про новини життя, ну і, звичайно, про війну.
Він колись служив танкістом, тож і викликав підвищений інтерес із боку
військкомату. Але дружина сказала:
– Мій, нікому не віддам! – і відправила «у підпілля» на дачу. То вона приїздить до нього, то він тихцем час від часу з’являється вдома, а посланцям із військкомату вона заявляє, що їхній шлюб фактично розпався, чоловік невідомо де, шукати його вона не буде, його повістку брати не збирається.
Ця сім’я забила на політику, майдани та війну. Їх нічого, крім свого хутора, не цікавить.
– Усі гарно обіцяють, але, прийшовши до влади, безбожно крадуть. На нашому рівні з цим нічого зробити не можна, тому це потрібно сприймати як невідворотне, як те, що сходить сонце, росте трава, а після осені прийде люта зима. Якщо не можна змінити світ навколо себе, якщо він під тебе не прогинається, то на нього просто не потрібно звертати уваги, ніби його й не існує, – розвивав Микола аргументацію своєї коханої.
Я був на Майдані й добровольцем пішов би на схід, якби не вік – мені за 60, та й професія дуже далека від війни, але вважаю, що кожен робить свій вибір і несе за це свою відповідальність. Тож і намагаюся швидше зрозуміти дачного приятеля, а не засуджувати його за те, що він інший.
– І що дав тобі цей Майдан? – пробилося  через мою релаксацію запитання. – Навкруги зубожіння, йде війна…
– Після Майдану я почав себе більше поважати, а щодо його наслідків – то нам здали лише Януковича з найближчим оточенням та спрямували всю енергію на пам’ятники Леніна, і більшість на це повелася, а уся система залишилася незайманою, – була моя відповідь.
–  А я себе й так поважаю, на відміну від влади. Кривляються, красиво базікають і крадуть, крадуть, крадуть…
– Ти наче їм трохи заздриш…
Микола не відреагував і продовжував на своїй хвилі:
– То що, йти на війну за цих бариг? Я ризикуватиму життям і здоров’ям, а вони крастимуть стільки, що Януковичу й не снилося.
– Чому за них, а народ?
– А народ складається з окремих людей – бабок, які за пакет гречки проголосують за будь­кого, п’яниць, наркоманів, мажорів, чиновників, продажних суддів, ненажерливих прокурорів…
– То можна воювати за себе, свій дім, свою родину.
–  Моїй родині буде краще, якщо я буду біля них і залишуся живим.
– А совість?
– Ти знаєш, я може й пішов би на війну, якби поруч зі мною воювало б відправлене у відставку це білямайданне непорозуміння. Тим більше, що у нього рикошетить, кулі відскакують без каски. Мені було б легше на душі, якби поруч в окопі чи в танку були б наші олігархи чи їхні діти. Але їх там немає і бути не може в нашій робітничо­селянській армії. Знаєш, коли на військкомат приходить чергова рознарядка, наприклад, на нову сотню новобранців, то там виписують 400 повісток – сотня втече, сотня відкупиться, сотня виявиться хворою чи непридатною і лише кожен четвертий (у кращому випадку!) піде до війська. Я поки що свідомо «кошу» від армії. Попадуся – доведеться відкуплятися. Але самому йти на війну? Заради чого, яка її мета? Мир? Але воюють заради перемоги. А мир приходить або після неї, або після поразки.  Вигравати війну влада не збирається. Бо не можна так безжально розкрадати країну, армію і сподіватися на перемогу. Програвати – то без мене. Даруйте…
– Що ж тоді штовхало людей на Майдан, у добровольчі батальйони, під російські гради?
– А звичайна людська дурість, – відповідає Микола, – і випендрювання…
– Знаєш що, – сказав я, – давай вип’ємо за цю «дурість». Пригадуєш, ти розповідав, як заліз на третій поверх гуртожитку по трубі, коли упадав за своєю майбутньою дружиною.
– То була інша дурість, то, скоріше, гормони, кров молода грала, била в голову, – згадав Микола молодість і посміхнувся.
Випили кожен за своє ще по півсклянки вина, і я знову замислився. Одні називають це дурістю, інші – совістю, честю, гідністю. Так улаштований світ, що хтось має жертвувати собою заради ідей чи спільного добра. Якщо в організм потрапляє інфекція, її атакують білі кров’яні тільця. Вони гинуть, але організм видужує. Якщо вулику щось загрожує, у свій останній бій вилітають бджоли­камікадзе. Вони жалять ворога і гинуть. Але рятують сім’ю. Так і серед людей. Є 4­5 відсотків таких, які встають із дивана і виходять у ніч, на пронизливий вітер, на холодний Майдан, де їх можуть побити, зламати ребра, життя, а то й убити. Потім вони йдуть у добровольчі батальйони, під «гради», до останнього б’ються в аеропорту Донецька… Їх свідомо винищують у «котлах», їх зраджують. Але вони зараз там, на сході. Бо це – стан їхньої душі, це те, заради чого вони живуть. Мабуть, не варто намагатися пояснити це Миколі. Навряд чи зрозуміє. Але в цілому він досить компанійський хлопець. Ще й пацифіст! Он яку філософію вибудував...

 

Віталій ПОСТОЛАТІЙ
 

Прочитано 1178 раз
  • Печать
  • Оцените материал
    (7 голосов)
Другие материалы в этой категории:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Ноябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

Реклама на сайте

В каких сферах Вы сталкиваетесь с проявлением коррупции

судебные и правоохранительные системы - 47.1%
инфраструктура бизнес - 31.4%
вузы и больницы - 21.6%

Всего голосов:: 51
Голосование по этому опросу закончилось в: августа 31, 2015

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран