Сегодня 23.10.17, Пн 3:33
Сильная облачность

13°C

Кировоград

Сильная облачность

step up logo



Поиск 

Четверг, 21 мая 2015 13:11
КУЛЬТУРА: ТЕСТ НА МІЦНІСТЬ

У Кіровограді є два форпости культури . Це, звичайно, академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького та обласна філармонія.

Кожен з них має видатну історію й такі ж досягнення. З огляду на близьке завершення в них театрального й концертного сезонів журналіст Юрій Лісниченко поспілкувався з директором філармонії Миколою Кравченком та головним режисером театру Євгеном Курманом і поцікавився, як прожили   арт-лідери нинішній сезон. Отож, зануримось у світ мистецтва, і розпочнемо з окраси міста - театру корифеїв.

ЄВГЕН КУРМАН: І ГОЛОВНИЙ РЕЖИСЕР, І ФІЛОСОФ…

— Два творчих сезони колектив театру провів в умовах тривання розвалу колишньої Російської імперії і продовження визвольної боротьби українців за свою незалежність і державність. Така ситуація, безумовно, відбивається на свідомості, настроях і на душевному стані жителів нашої країни. А мистецькі заклади дуже залежні від глядача, який є носієм усього — державності, влади, фінансування. Адже звідки береться бюджет? З податків, а податки сплачує народ, якому під час важких періодів не до розваг.

Біографічна довідка

Український режисер, педагог Євген Курман народився 15 жовтня 1967 року. 1989-го став студентом Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, вступивши на театральний факультет (режисерський курс) (художній керівник — Ростислав Коломієць).Із 1995 року працює режисером-постановником Київського театру юного глядача на Липках. Проходить асистентуру-стажування в КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого. Після закінчення асистентури отримує кваліфікацію викладача вищого закладу мистецтв, спеціальність — театральне мистецтво. Переходить працювати режисером-постановником до Київського академічного Молодого театру. 1999-го Євген Курман створює театральну школу та дитячий театр «INCUNABULA» (концепція школи і театру, як практичного втілення засад цієї школи, розглядає явище театру як культурної колиски для людства). Тоді ж розпочинає викладацьку діяльність у КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого.З 2001-го по 2003 рік був режисером міжнародного соціального проекту, суть якого полягала в залученні до життя громадянського суспільства дітей-сиріт з використанням арт-терапії. Починаючи з 2004 року, Євген Курман активно працює в театрах України, співпрацює з театрами Тернополя, Івано-Франківська, Хмельницького, Одеси. З 2007-го по 2012 рік — режисер-постановник Донецького національного академічного музично-драматичного театру. Із серпня 2012 року — головний режисер Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького. Лауреат і переможець багатьох театральних фестивалів і премій.

У 2013 році люди настільки були зайняті тим, що відбувалося в країні, коли ми прощалися з попередньою владою, що абсолютно не цікавилися мистецтвом. Їх цікавила власна доля, доля дітей, близьких, держави. Тому були такі періоди, коли глядачі зовсім не ходили на вистави, потім ходили, потім знову не ходили, дуже принципово реагували на репертуар. Знаєте, це все дуже гучні фрази з підручників, що в тяжкі часи театри стають трибуною. «Поставте, наприклад, "Фуенте Овехуна" Лопе де Вега про революційний стан — і народ піде в театр», — скаже хтось. Не піде ніколи! Народ у тяжкі часи шукає розради, тому публіка реагувала виключно на репертуар оптимістичний, комедійний, демократичний, народний, непроблемний…

А війна продовжується, що впливає і на нинішній концертний сезон. Державний бюджет переорієнтовано на забезпечення потреб передусім військових. А це значить, що інші галузі отримали менше коштів. Але так і треба робити, так і повинна чинити держава в час небезпеки. Керівники ж закладів культури на те й поставлені на свої місця, щоб думати, як виходити з такої ситуації. Дуже поганим є той менеджер, який тільки бере. А хороший той, який знаходить вихід зі складних ситуацій, вигадує технології для цього, обхідні шляхи.

— Та, як видно з кількості і якості вистав, театр пережив лиху годину, бо його глядацька зала нині завжди заповнена глядачами…

— Минулого сезону нам усе ж вдалося після страшенної зимової кризи випустити дві прем’єри, хоча ніхто й не очікував, що будуть такі вистави. Ми поставили «Русалоньку» і «Назара Стодолю» — прекрасну виставу, яка стала такою актуальною й необхідною саме зараз. Згодом відкрили «Назаром Стодолею» нинішній сезон на нашому фестивалі «Вересневі самоцвіти» й отримали запрошення в Миколаїв на VIII Театральний фестиваль «Homo Ludens», де здобули найвищу нагороду «Улюбленець публіки». Це — перша премія альтернативного журі, до якого входять глядачі й журналісти. Вони з усього репертуарного списку фестивалю вибрали нашу виставу й проголосували за неї. Після цього миколаївці запросили нас до себе на гастролі, під час яких, окрім «Назара Стодолі», ми зіграли вистави «За двома зайцями» і «Сорочинський ярмарок». А потім переїхали до Херсона й зіграли там ці дві вистави. За чотири робочі дні показали дев’ять вистав у двох містах, які пройшли на повних аншлагах, сколихнули Миколаїв і Херсон, залишили по собі дуже хороші відгуки. Тож у Миколаїв нас знову запросили з повторними гастролями на цей рік. Їх ми перенесли з весни на осінь, бо зараз прийматимемо Миколаївський театр у себе.

Після такого вдалого старту з «Назаром Стодолею» ще до Нового року випустили виставу на малій сцені «Моїй мамі сто років» Це принципово нова вистава для нашого театру, тому що ми з директором театру заслуженим діячем мистецтв України Володимиром Єфімовим, коли прийшли в Кіровоградський театр, задекларували, що основу репертуару в перші роки відновлення його діяльності становитимуть твори класичної української драматургії. І ось тепер нарешті наважилися взяти сучасну французьку п’єсу на жіночий склад, і не помилилися. Вистава стала улюбленою для кіровоградців, вона проходить двічі на місяць при повному залі малої сцени. А на Х Міжнародному театральному фестивалі жіночої творчості імені Марії Заньковецької в Ніжині п’єса здобула дві найвищих нагороди: за одностайним рішенням журі перемогу в номінації «Найкраща жіноча роль на фестивалі» присуджено актрисі нашого театру Тамарі Лаптєвій — за виконання ролі Малу (згідно з положенням про фестиваль, Тамара Лаптєва отримала й обласну мистецьку премію імені Марії Заньковецької), а актрис Тамару Лаптєву, Євгенію Миронович, Надію Мартович й Оксану Нікітіну професійне журі за майстерну гру в названій постановці визнало найкращими в номінації «Найкращий жіночий ансамбль».

Тобто старт нинішнього сезону був дуже хорошим, згодом поставили новорічну казку «Дванадцять місяців», яка не залишила байдужим жодного з глядачів, які щиро дякували за подарунок до свята…

А потім прийшов час нового бюджету. І стало все не дуже просто, та попри це, нам вдалося ось нещодавно, на початку квітня, дати прем’єру «Кайдашевої сім’ї», на яку глядачі вже квитки розкуповують наперед, вистава йде при повних залах. Вона сьогодні є дуже актуальною, бо чвари, які запанували в родині Кайдашів через те, що жоден з них не може поступитися своїм власним інтересом, ставить його вище за спільний добробут, — руйнують родину. Про цю трагічну ситуацію, яку можна прикласти і до країни, ми й говоримо з нашої сцени.

— До завершення театрального сезону кіровоградці побачать іще щось нове? Натхнення та акторських талантів достатньо?

— Ось, будь ласка, ви бачите в мене на столі сценарій вистави «Циганка Аза», цією прем’єрою театр закриє 25 червня нинішній театральний сезон. Дуже сподіваємося також, що до кінця сезону на малій сцені зможемо поставити п’єсу прекрасного сучасного українського драматурга Анатолія Крима «Жіноча логіка».

Маємо проблеми з акторськими кадрами. Після реконструкції театр отримав оновлене приміщення, усі засоби для нормальної творчої роботи, але не відбувся один дуже важливий процес як для такої події — не було оновлено творчий колектив. У нас недостатньо молоді. Молодь же — це, звичайно, відсутність досвіду, але це й сила, потужність, можливість працювати довго й самовіддано. Бо плин років, на жаль, для актора — найголовніший ворог. Акторська робота потребує дуже значних фізичних сил, які здатна витрачати або молода, або дуже тренована й дисциплінована людина. У нас почали хворіти актори, і це дуже погано. Багато дівчат у декреті, і це дуже добре. Але трупа від цього страждає, бо відсутність актриси на робочому місці означає, що її робота лягає на плечі іншої акторки. Нам треба розширювати творчий склад, потрібні молоді люди, які хочуть працювати в театрі.

Свідченням того, що робимо все правильно, зокрема самі навчаємо молодь, яка не має театральної освіти, є результати виступів на фестивалях і гастролей театру. Наші земляки-корифеї здобули загальне визнання не в Єлисаветграді. Вони постійно рухалися, їздили, виступали, їх бачили і любили скрізь. Так вони стали знаменитими. Тож і ми йдемо їхніми стопами. І цьогоріч уже здобули диплом у Полтаві на VII Відкритому регіональному фестивалі театрального мистецтва «В гостях у Гоголя», куди приїхали з виставою «Сорочинський ярмарок». Ви гадаєте, що в Полтаві її не бачили? Бачили багато разів — і в різних інтерпретаціях. Та коли фестиваль завершився, нам розповіли, що саме на наш мюзикл глядачі розкупили квитки ще до його початку. До того ж ми зробили нашим колегам-полтавцям дуже хорошу послугу: голова Полтавської облдержадміністрації був на нашому «Сорочинському ярмарку» і після вистави сказав директорові тамтешнього театру: «Ну все, я полюбив театр, тепер вам допомагатиму»…

Я намагаюсь не помічати проблем, ніколи сам не жаліюсь і акторів постійно до цього закликаю: «Урешті-решт ви ж не пішли пончиками торгувати на базар. Ви чомусь вирішили, що ваше покликання — бути якимись надзвичайними людьми, не схожими на інших. Тому давайте, будь ласка, працювати. Театр — це складна річ, ніхто нікого силою сюди не гнав, самі прийшли. Тож робіть так, як треба...»

У театрі є такий принцип, що дуже добре — це норма. У нас ставки вищі, аніж у буденному житті. У такій атмосфері ми й живемо, працюємо в прекрасному приміщенні, у чудових умовах, постійно рухаємося. Проблеми, які виникають, долаємо. З кимось прощаємося, є й такі прецеденти. Розстаємося з акторами, які вже більше не можуть втілювати театральну програму, яку ми з директором принесли сюди, щоб будувати цей театр. Когось шукаємо на їхнє місце — молодих, нових, сильних. І старших, досвідчених. Отак і живемо.

— На гастролях, окрім Миколаєва, де ще були, куди плануєте їхати?

— Нещодавно грали в Новоукраїнці,  в Черкасах, 22-го виступатимемо у Смілі, а 28-го і 29 травня — у Кременчуці й Комсомольську. У червні на нас очікує Олександрія. Коли ви дивитеся на афішу й бачите там 11 чи 12 вистав, то це тільки ті, які ми граємо в нашому театрі, в інші ж дні теж не байдикуємо: або репетируємо, або на автобус — і на виїзд.

Грандіозних гастролей на декілька тижнів зараз не існує. Планових, як це було в попередні часи, — просто немає. Раніше їх розписувало Міністерство культури, залізниця безкоштовно везла, а з нею потім розплачувалися квитками на вистави. Зараз же кожен театр самостійно планує свою роботу, а тривалі гастролі фінансово не потягне, поки не буде прийнято закон про меценатство, про можливість залучення додаткових неоподатковуваних коштів у мистецтво. До того часу становище театрів буде злиденним.

Так, за законодавством усе, що заробляємо, маємо право витрачати на розвиток театру. Ми це й робимо, бо як би випускали наші вистави? Але для того і є талант, щоб зробити видовище за копійки, придумати якусь нову технологію, щоб якимось чином зуміти досягти відмінного результату за обмежені кошти. Якби була можливість якогось меценатського ходу, то це дало б дуже сильний поштовх для розвитку культури. А театр, як і будь-яке інше мистецтво, виховує глядача: чим більше мистецтва, тим вишуканішим стає глядацький смак.

Якщо весь час дивитися тільки один Кіровоградський театр, то здаватиметься, що театральне мистецтво тільки таке. Але ж це не так, воно не лише таке. Ми якраз шукаємо своє обличчя, і зовсім не схожі на інші театри. Тому завжди радо відчиняємо двері для гастролерів, щоб кіровоградці бачили різні вистави, а не лише наші. Мистецтво дуже залежить від соціуму, воно розвиватиметься, коли поліпшуватиметься життя людей. Чим краще вони житимуть, тим вільніше житиме й мистецтво.

— З Ваших слів і побаченого на власні очі під час вистав у театрі доходжу висновку, що зупинятися на досягнутому його колектив не збирається.

— «Кайдашева сім’я» — це 14-та прем’єра за два з половиною роки роботи театру в оновленому приміщенні. Беручи до уваги те, що із цих двох із половиною років два припали на час Євромайдану й агресії Росії, — це дуже хороший показник. Бо так працюють у столиці, і такий результат був би неможливим, якби старалися тільки головний режисер і директор. Самовіддано працює весь театр — від гардеробника і двірника до всіх служб, акторів, і виробничих цехів. Усі наші 154 працівники перейняті спільною ідеєю — думкою про відродження слави Кіровоградського театру — Театру корифеїв.

 

Юрій ЛІСНИЧЕНКО 

Прочитано 1214 раз
  • Печать
  • Оцените материал
    (7 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Октябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Реклама на сайте

В каких сферах Вы сталкиваетесь с проявлением коррупции

судебные и правоохранительные системы - 47.1%
инфраструктура бизнес - 31.4%
вузы и больницы - 21.6%

Всего голосов:: 51
Голосование по этому опросу закончилось в: августа 31, 2015

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран