Сегодня 20.11.17, Пн 19:10
Облачно

6°C

Кировоград

Облачно

step up logo



Поиск 

Вторник, 14 июля 2015 07:23
ТАЄМНИЦІ КІРОВОГРАДСЬКОГО СПЕЦНАЗУ

Про війська спеціального призначення раніше, в епоху суцільної засекреченості, непосвячені мало що знали. Зокрема й кіровоградці про дев’яту окрему бригаду спеціального призначення, що дислокувалася у нас.Про її історію, історію «спецназу» в СРСР загалом розповідає командир дев’ятої бригади (1981–1988 роки) полковник Анатолій ЧМУТІН.

  –Що спонукало уряд СРСР створити війська спеціального призначення і коли це відбулося?

  –Під час Великої Вітчизняної війни для виконання розвідувально-диверсійних завдань на важливих об’єктах противника формували загони з різною кількістю особового складу —від п’яти– семи осіб до ста. Туди збирали найкращих розвідників з дивізій, армій і відправляли їх у тил ворога. Подібні функції також виконували партизанські загони під командуванням кадрових військових. Коли війна закінчилася, то нібито й потреби мати такі підрозділи вже не було. Але з часом керівництво збройних сил усвідомило, що без загонів спеціального призначення сучасна армія не може обійтися. І тоді їх почали створювати. Спочатку було лише чотири батальйони і стільки ж рот на всю армію СРСР. А восени 1962 року майже одночасно і майже в усіх округах заснувалибригади спеціального призначення.

  –Відколиви стали «спецназівцем»? Коли частина спеціального призначення з’явилася в Кіровограді?

  –Після закінчення 1961 року військового училища я дев’ять місяців прослужив у мотострілецькому батальйоні. А з 19 вересня 1962 року й аж до відставки перебував у «спецназі».

  Нашу бригаду створилиу грудні 1962 року. А разом з нею ще дві в Україні —у Старому Криму й Ізяславі. Готувалися ми до війни як групи першої черги. До складу груп входило відсеми – десятиі до п’ятнадцяти бійців. Підрозділи з більшою кількістю людей називали загонами. Головним їхнім завданням сталоз’ясування місцезнаходження ракет противника з ядерними боєголовками, великих штабів противника і їхнє знищення.

  –Який рівень підготовки, порівняно з іншими, мала дев’ята бригада і кому вона підпорядковувалася?

  –Вона була однією з найкращих, хоч і кадрованою. Тобто до її складу входило два повних загони і загін зв’язку, кілька ж інших загонів формували з приписників, так званих «партизанів». Бригада виконувала свої завдання дуже добре. Особливо відзначалася рівнем парашутної підготовки. Тому їїспортивна команда парашутистів, усі члени якої були майстрами спорту, постійно перемагала на змаганнях. Рівень бойової готовності бригади також відповідав найсуворішим критеріям. Надзвичайно високого рівнясягала моральнай ідеологічнапідготовка.

  Бригада підпорядковувалася безпосередньо ГРУ ГШ МО СРСР (Головне розвідувальне управління Генерального штабу Міністерства оборони СРСР), територіально— округові.

  –Ви як командир взводу «спецназу»перебували з ним у Новочеркаську під час заворушень у місті 1962 року. У ЗМІ про ті події пишуть різне...

  –Мені неприємно, коли у ЗМІ розповідають те, чого насправді не було. Були жертви —більше сотні людей. Але більшість з них—випадкові. Хоча якби йодна людина загинула —це вже трагедія.

  1962 року відбулося підвищення цін на основні продукти. За два тижні до цього у військах роз’яснювали, чому це відбувається: СРСР змушений був витрачати багато ресурсів на озброєння, аби не відставати від американців. На великому ж електровозобудівному заводі в Новочеркаську про це робітникам не розповідали. До того ж їм незадовго до того знизили заробітну плату. А тут ще й ціни підвищили. Люди обурилися, зібралися на мітинг. А директор заводу на питання про те, що ж вони їстимуть, відповів з балкона заводоуправління: «Жеріть пиріжки з лівером». Це високий керівник таке сказав!

  Нашу роту «спецназу»спрямували в місто для з’ясування того, яка там ситуація, а потім на охорону членів уряду СРСР —Козлова й Мікояна. Спочатку я зі своїми солдатами знаходився біля банку. Люди навколо галасували, обурювалися. Ми повинні булине пускати нікого в банк, а застосовувати зброю мали право лише тоді, коли нашому життю щось загрожуватиме. Біля міськвиконкому перебували бійці грозненської дивізії внутрішніх військ. Хтось із натовпу вдарив одного солдатапо голові металевим прутом. Той упав. Його товариш застосував зброю. Постраждали підлітки, які позалазили на дерева: перші постріли військові здійснювали вповітря.

  –Чи правда, що проти цивільних застосували танки?

  –Коли ми дізналися про намір працівників заводу йти на мітинг у місто (завод знаходиться за ним), я доповів про це командуванню. Воно стало вирішувати, як завадити цьому. Хтось запропонував використати навчальні сльозогінні гранати. Та цю ідею відкинули. Вирішили поставити на мосту через ріку Тузлов три танки. Людиж, близько двохсот —переважно молодь, перейшли ріку вбрід. У місті до працівників заводу приєдналися студенти, яких тамбуло дуже багато. Один з трьох танків поїхав центральною вулицею,зупинився —і його миттєво обліпили люди, а якийсь хлопець руками й ногами обійняв гармату йповис на ній. Як не крутили танкісти баштою —не могли його скинути. Тоді вистрілили холостим набоєм, від чого все скло в будинках на центральній вулиці посипалося. Того хлопця, звичайно ж, як вітром здуло. Танк доїхав до міськкому партії, розвернувся йпоїхав у свою частину. Ось і вся участь танків у тих подіях.

  Згадувати усе це неприємно, бо саме тоді я відчув, як це нелогічно для армії —протистояти своєму народові. Та хочу ще підкреслити: «спецназ»завжди використовували тоді, коли необхідною була впевненість, що контингент не підведе, виконає своє завдання. Батьківщина нам наказувала: «Треба!»І ми виконували наказ. Наочним прикладом цього є Афганістан.

  –Із якого року особовий склад дев’ятої бригади там воював?

  –1984 року з ГРУ ГШ надійшов наказ готувати загін. ВАфганістані вже воювало три загони із бригад «спецназу». Наш мав стати четвертим (хоча до цього там уже побувало чимало кіровоградськихофіцерів). Загін мав завданнязупиняти каравани зі зброєю, знищувати їх за потреби. Наказ надійшов у липні, а всерпні загін уже воював. У його складі малабути бойова техніка. А наша диверсійна зброя—автомат, пістолет, гранати, ніж, спецпістолет, снайперська гвинтівка. Тому підрозділ доукомплектували технікою з особовим складом з Білої Церкви. Перед відправленням загону я виступив перед ним з напутнім словом, у якому просив не осоромити бригаду, але й не лізти, куди не треба. Наші військові показали себе справжніми професіоналами. Це підтвердилий американці:мав можливість ознайомитися з донесеннями їхньої розвідувальної агентури про дев’яту бригаду і її підготовку. Читати було доволіприємно: наш рівень підготовки відзначили дуже високо, навіть перехвалювали. Загін з дев’ятоїбригади воював до 1989 року. І виходив він з Афганістану останнім, прикриваючи ту колону, у складі якої країну покидав командувач сорокової армії —генерал Громов.

  –Які жертви протягом років війни мав цей загін?

  –Загинуло п’ятеро офіцерів, солдатів більше. Але відзначу, що як для війни ці жертви мінімальні. І це теж наслідки високого професіоналізму офіцерів. Тому що справжній командир не той, хто виконав завдання за будь-яку ціну, поклавши підрозділ, а той, хто зберіг при цьому особовий склад. Багато хто рвався в Афганістан, хоча були й такі, яківсіляко уникалицього. Чимало учасників тих подій повернулися з бойовими нагородами —Георгій Костилєв з двома орденами Червоної Зірки, Артур Дерев’янко — з чотирма, Олександра Сербіна представилидо нагородження званням Героя Радянського Союзу, він отримав також чимало інших бойових нагород, зокрема орден Червоного Прапора. Не можу не розповісти і про такий випадок. У мене служили двоє солдатів-братів. Один з них загинув у Афганістані. Другий після цього постійно просився туди. Я йому пояснював: «Не можу тебе послатидо Афганістану. А якщо йти загинеш? Як я дивитимусяв очі твоїй матері?»А він мені на те: «Мати згодна». І дійсно:мати написала мені листа з проханням послати сина на війну, бо він хоче помститися за брата. Не зробивши цього, не уявляє, як далі житиме. Повернувся він з Афганістану живим, але з відірваною ступнею.

  –Не можу оминути болючої для армії теми дідівщини. Коли це явище виникло?

  –Позастатутні стосунки принесли вшістдесятих роках колишні ув’язнені, яких після звільнення з тюремпочали брати в армію. Я завжди казав солдатам і зараз кажу: «Хлопці, в армії, а особливо у «спецназі», ви повинні бути ріднішими від рідних братів. Ви не повинні забувати:якщо завтра потрапите в тил до ворога, то вас там буде лише кілька. І якщо ви один одного поважаєте, любите, захищатимете —це допоможе вам виконати завдання. Якщо ж дивитиметеся один на одного вовком —ні до чого доброго це не призведе».

  Чи брали участь військові з нашої бригади ще в якихось бойових діях?

  –У середині вісімдесятих років мене викликали в Москву і ставили завдання готувати загін у Польщу. На щастя, хтось нагорі схаменувся — і цей наказ було відмінено.

  Зразу ж після виведення загону з Афганістану, коли я вже перебував на пенсії, усю бригаду передислокували вБаку, де «спецназівці»виконували миротворчу місію. У той час там склалися дуже напружені стосунки між азербайджанцями й вірменами. Бригада виконала своє завдання на «відмінно». Про це мені розповідали і мій брат, який там служив, й інші люди.

  Ви разомз ветеранами бригади постійно збираєтеся у її стінах, спілкуєтеся і між собою, і з особовим складом частини. Які завдання виконує вона сьогодні?

  –Ветеранів бригади в Кіровограді —до двохсот осіб. Ми справді регулярно проводимо збори, але в основному їх відвідує ядро нашої ветеранської організації, до якого входять близько п’ятдесяти осіб. Бажано, аби приходили й інші. Часто спілкуємося і з особовим складом частини. Після розпаду СРСР три бригади «спецназу»Україні стали ніби й непотрібними. Старокримську перетворили на полк і перевели до нас. Нашу ж реформували внавчальний центр, а зараз — у навчальний батальйон, де готують молодших командирів і спеціалістів-зв’язківців.

  Останнім часом ширяться чутки, що «спецназ»мають намір зовсім ліквідувати. Це дуже нерозумно, адже це —єдині війська, здатні вбудь-який час і в будь-якому місці виконати наказ Батьківщини. А яким буде завтрашній день для України —нікому не відомо. Тому нищити елітні підрозділи армії не можна. Це наша надія йопора.

 

Юрій Лісниченко

Прочитано 1413 раз
  • Печать
  • Оцените материал
    (4 голосов)
Теги:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Ноябрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

Реклама на сайте

В каких сферах Вы сталкиваетесь с проявлением коррупции

судебные и правоохранительные системы - 47.1%
инфраструктура бизнес - 31.4%
вузы и больницы - 21.6%

Всего голосов:: 51
Голосование по этому опросу закончилось в: августа 31, 2015

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран