Сегодня 20.08.17, Вс 6:57
Солнечно

17°C

Кировоград

Солнечно

step up logo



Поиск 

Среда, 10 февраля 2016 08:36
КУЛЬТУРНИЙ ШОК: ЯК ПРОХОДИТЬ СЕСІЯ В НАЙКРАЩИХ ВИШАХ ЗАХОДУ?

 

Виявляється, боротися з корупцією під час сесії – не складно. Було би бажання. Українські студенти протягом одного семестру вивчають по 12 предметів, а сесія складається з десятка іспитів і заліків, які часто проходять з інтервалом в один день. Готуючись до них, студенту потрібно вивчити близько сотні питань, опрацювавши декілька сотень джерел. А якщо згадати про те, що більшість українських спудеїв змушена працювати, то можна сміливо констатувати: сесія у вітчизняних університетах побудована на корупційних ризиках. Студент не може до неї підготуватись, а викладач – завжди може «завалити», вимагаючи хабара чи відрахувавши студента «через політичні мотиви». Тому «Чисті виші» вирішили поцікавитися в українських студентів, які навчаються за кордоном, як проходить сесія в їхніх вишах і за допомогою яких механізмів студенти захищені від корупції?
Ольга Москаленко
Université Paris 1 Panthéon-Sorbonne (Париж, Франція)
 
«Зараз я навчаюся на першому курсі лісансу з філософії в Університеті Париж-1 Пантеон-Сорбона. За плечима маю український бакалаврат з культурології в Києво-Могилянській академії. Тому мені є з чим порівнювати.
 
Відверто скажу, під час навчання з корупцією в Україні я не стикалася. Лише чула від подруги, що хабарі брали під час розподілу місць у гуртожитках. Ні учасником, ні свідком цього явища не була і у Франції.
 
Суттєва відмінність полягає в тому, що у французькій освітній системі ніхто не покладається на стійкі моральні принципи викладачів, а самих викладачів ніхто не лишає сам на сам зі студентом. Натомість є чіткі, часто суто формальні, процедури-запобіжники, покликані унеможливити шахрайство на різних етапах оцінювання студента. Навчальний процес побудований так, що навіть якби викладач або представник адміністрації університету взяв хабара, це би наврядчи зарадило горе-студентові.
 
Перший культурний шок я пережила, коли виявила, що ні питань до іспитів, ні тем (якщо іспит − творча письмова робота) ніхто заздалегідь не дає. Більше того, викладачам заборонено оголошувати такі речі. Натомість наперед пояснюють формальні вимоги: структуру твору чи кількість питань. Оскільки більшість іспитів − творчі роботи, курси з методології їх написання обов’язкові в кожному семестрі. Якщо на іспиті треба відповісти на кілька запитань, то обов’язково попереджають, наприклад, скільки з них матимуть теоретичний характер, а скільки вимагатимуть доведення чи розлогого пояснення. Узагалі кожен курс починається з того, що викладач розповідає, які види контролю передбачені, коли відбуватимуться ці контрольні та як оцінка за кожну з робіт впливатиме на підсумковий бал.
 
Є такі курси, середню оцінку за які вираховують за всі поточні контрольні роботи. Однак більшість іспитів студенти все-таки складають під час сесії. Під час своєї першої сесії з дев’яти предметів у семестрі я мала сім іспитів. Відстань між останніми буває різна: був день, коли я складала дві дисципліни, а на останній предмет чекала цілий тиждень.
 
«Теоретично кожну екзаменаційну роботу мають перевіряти кілька викладачів»
 
Усі екзаменаційні роботи анонімні. Студенти їх пишуть на спеціальних аркушах, і теоретично кожну роботу мають перевіряти кілька викладачів. Після сесії кожен спудей має право ознайомитися зі своєю роботою та коментарями до неї.
 
Однак принципова відмінність французької гуманітарної освіти полягає не стільки в тому, як оцінюють студента, а в тому, що саме враховують. Що вважають головним навчальним досягненням? Дивовижно, але це не знання фактажу, а вміння з нього скласти зв’язне, аргументоване та, головне, власне висловлювання. Це здатність формулювати проблематику та самотужки добирати матеріали для її розв’язання, наводити переконливі приклади. Тому в рамках формальних процедурних обмежень студент відчуває повну творчу свободу. А методологічна настанова читати те, що любиш, виховує відповідальність за вичерпне знання добровільно обраної теми.
 
Ставлення до оцінок − ще один суттєвий момент. Дуже рідко студенти можуть отримати максимальний бал. А задовільним результатом вважають усе, що більше половини від можливих 20 балів. У цілому успішність студента визначають за результатами року. Тому, наприклад, якщо з одного предмета ви отримали погану оцінку, а з іншого − «відмінно», вам нема чого хвилюватися. Ви не зобов’язані отримати «зарах» із кожного курсу. Навіть якщо вас відрахують, ви зможете записатися в університет наступного року. Адже державні університети у Франції безплатні й відкриті для всіх охочих. Інша справа − якщо ви відраховані за плагіат чи ще яке шахрайство. У цьому випадку жоден із французьких вишів не матиме права прийняти вас протягом п’яти років».
Віра Бушанська
Ruhr Universitaet Bochum (Бохум, Німеччина)
 
«Стандартна кількість предметів, які студенти проходять за семестр у Німеччині – 6-7. За кожен із них можна отримати від 2 до 10 пунктів ECTS, залежно від навантаження. Звичайний семінар або лекція оцінюється у п’ять пунктів, за дослідницький семінар із підготовкою власного проекту можна отримати до десяти.
 
Результати навчання фіксуються у формі заліків та іспитів. Причому в Німеччині «залік» не передбачає жодних форм опитування – студенту просто видається бланк на підтвердження його активної участі у навчальному процесі. Остання означає підготовку до занять, участь у дискусіях і виступ із доповіддю за однією з тем.
 
«На усні іспити виносяться 2-3 теми, а на письмові – лише ті питання, які були реально пройдені»
 
Іспити проходять в усній або письмовій формі. Для усного іспиту студент (увага!) обирає 2-3 теми з курсу і готує їх завчасно. Іспит складається із розкриття тем (близько 20 хв) і відповідей на запитання викладача.
 
Письмовий іспит передбачає відповідь на кілька коротких запитань і розгорнуту відповідь на одну із запропонованих тем. Така форма характерна для базових курсів, з яких читаються лекції. Важливою відмінністю є те, що на іспит виносяться лише ті теми, які були де-факто пройдені за семестр – ніяких 40 питань «на самоопрацювання». Для семінарів звичною формою письмового іспиту є Hausarbeit, відома нам як реферат. Ці 12-20 сторінок на висунуту особисто (а не обрану зі списку) тему – не просто доповнення, це і є сам іспит, що підкреслює практичну спрямованість курсів».
Михайло Хохлович
University College Utrecht (Утрехт, Нідерланди)
 
«Для початку я хотів би зазначити, що мій досвід не є репрезентативним щодо всієї університетської системи Нідерландів. Я навчаюся в університетському коледжі Утрехта, де рік, на відміну від інших вишів, поділяється на семестри, а не чверті, і в кожному семестрі ми відповідно вивчаємо 4 предмети, а не 2. Сесії як такої в нас немає. Оцінка за курс складається, як правило, з декількох завдань, які включають у себе есе, іспити й відвідування лекцій. У мене був курс, в якому іспит складав лише 20% оцінки, тому на нього взагалі можна було не приходити.
 
Те, що найбільше відповідає українській ідеї «сесії», в нас називається екзаменаційним тижнем. Він проходить двічі на семестр, під час нього потрібно складати іспити й готувати есе. Формат іспиту завжди залежить від викладача. Як правило, потрібно за півтори години написати короткі есе. Питання з кількома правильними варіантами відповіді трапляються в тестах дуже рідко і, як правило, покликані протестувати знання початкового рівня. Білетів, як в українських вишах, немає. Викладач завчасно попереджає, які теми будуть тестуватися та за якою літературою можна підготуватися.
 
«За умови наявності лише чотирьох предметів за семестр і достатньої кількості часу для підготовки рівень академічної нечесності суттєво знижується»
 
У теорії зі списуванням борються, та випадки академічної нечесності трапляються вкрай рідко, тому лишаються непоміченими (принаймні з тих, які мені відомі). Але я знаю людей, які використовують шпаргалки чи виходять із телефоном у туалет. З іншої сторони, за системи, де у студента є достатньо часу, аби підготуватися до чотирьох іспитів протягом семестру, а іспити не мають вирішальної ролі, необхідність подібного «шахрайства» є значно меншою, ніж в інших вишах.
 
Я з корупцією в університеті не стикався і думаю, що якщо вона й існує, то мова йде про дуже великі хабарі. Викладачі не вимагають грошей за складання предмета й навпаки можуть допомогти студентові: дозволити йому виконати завдання після дедлайну, ламаючи правила університету. З іншої сторони, можливості перескласти предмет немає. Загалом сесія в UCU не надто важка і скоріше є можливістю прочитати за короткий час те, що мав прочитати за семестр».
Ростислав Галелюк
Canadian College (Ванкувер, Канада)
 
«Після закінчення КНУ мені пощастило потрапити на навчання до найкращого, без перебільшень, міста Канади – Ванкувера. Історична освіта з України не знайшла продовження за кордоном: я обрав прикладну спеціальність – проджект-менеджмент.
 
Система навчання та здачі іспитів, зокрема, радикально відрізняється від української. Зорієнтована на практичну імплементацію студентами засвоєних знань, канадська система освіти не залишає місця абсурдності. Тут із вишу відраховують за найменший плагіат, акцентують увагу на практиці, групових проектах і (чи не найголовніше) дозволяють справді сфокусуватися на вивченні майбутньої спеціальності. Насамперед я маю на увазі кількість предметів в кожному семестрі.
 
«У будь-якому канадському виші студенти за одну сесію складають не більше п’яти іспитів, а заліків в українській традиції тут не існує»
 
Немає значення, чи це невеликий коледж, чи Університет Британської Колумбії, який входить у топ-40 вишів світу і з якого щодня повертається додому мій втомлений бойфренд, − вимоги і стандарти ті ж самі. Кожен семестр тут складають максимум п’ять (так, п’ять, не вісім, не десять, не чотирнадцять) іспитів. Як результат – немає паніки, як коли тобі треба за два тижні скласти вісім заліків. Натомість часу між іспитами для хорошої підготовки більше, ніж достатньо.
 
Багато чого можна сказати, але всі роздуми ведуть до простих висновків: українська система освіти не робить випускника конкурентоспроможним на міжнародному ринку праці, а тримається на старих корупційних моделях. Як казав товариш, PhD із Кембриджу, «в Україні диплом про вищу освіту можна видавати разом із свідоцтвом про народження». Важко не погодитись, однак легше від цього не стає…
 
Коли в тебе 15 предметів на сесії, суть яких − перевірити, чи ти вивчив підручник (абсурд, бо у ХХІ столітті інформацію треба вміти аналізувати, а не запам’ятовувати), коли перевантаження непотрібним накладається на ментальність, народжується «рєшалово».
Ніна Ходорівська
The University of Warwick (Ковентрі, Великобританія)
University of Helsinki (Гельсінкі, Фінляндія)
 
«Я навчалася на спільній магістратурі з перформативних досліджень у двох університетах за програмою Erasmus Mundus. В Університеті Гельсінкі ми вивчали 2 курси за семестр, маючи 1 семінар на тиждень. Однак до нього потрібно було добре підготуватися: прочитати близько ста сторінок літератури, які потім обговорювали чи презентували на семінарському занятті. Сесії як такої не було, натомість були інші форми оцінювання.
 
По одному з курсів ми мали написати есе на 2 000 слів. З іншого курсу, окрім есе, ми наприкінці семестру захищали портфоліо – потрібно було креативно і змістовно організувати і презентувати інформацію про весь семестр. Спочатку в нас був передзахист портфоліо, після чого надавалося 10 днів на їх остаточне доопрацювання.
 
В Університеті Уоріка оцінка за семестр складалася з трьох складових. Одну третину ми набирали за рахунок есе (тепер уже на 5 000 слів). Його тема визначалася на початку семестру, окрім того, в кінці семестру на написання звільнялися 2 тижні, тож часу було достатньо. Інша третина – творчий груповий проект. Ми мали у групі створити колективний перформативний проект, у якому би поєднувалася п’єса («Чайка» Антона Чехова) та концепція емансипованого глядача.
 
Формат кінцевого продукту був довільним. На його підготовку в нас був один місяць. Враховуючи те, що бібліотеки та всі необхідні матеріальні ресурси університету працювали для нас цілодобово, цього часу було цілком достатньо. Останню третину нашого підсумкового бала складала оцінка за творчу практику. Ми проходили її у визначеному місці раз на тиждень протягом двох місяців, а по завершенні писали звіт про неї. І, звісно, з місця проходження практики в університет надсилалися характеристики.
 
«Усі виконані студентами контрольні завдання були у відкритому доступі на сайті університету, а оцінки за дипломні роботи перевіряв незалежний професор»
 
Купити бали було неможливо, і я жодного разу не стикалася з подібними явищами. Окрім того, у викладача не було навіть жодної можливості необ’єктивно поставити студенту оцінку. Адже наші есе – це офіційні документи, які завантажуються на сайт університету, а викладачі не лише виставляли бали відповідно до чітко встановлених критеріїв, а й були зобов’язані письмово коментувати есе, таким чином обґрунтовуючи поставлену оцінку. Наші дипломні роботи перечитував незалежний професор з абсолютно іншого навчального закладу (Трініті-коледж, Дублін) і виносив вердикт щодо об’єктивності чи необ’єктивності їх оцінювання».
 
 
Прочитано 1865 раз
  • Печать
  • Оцените материал
    (6 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Август 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Реклама на сайте

В каких сферах Вы сталкиваетесь с проявлением коррупции

судебные и правоохранительные системы - 47.1%
инфраструктура бизнес - 31.4%
вузы и больницы - 21.6%

Всего голосов:: 51
Голосование по этому опросу закончилось в: августа 31, 2015

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран