Сегодня 14.12.17, Чт 17:20
Перем. облачность

-2°C

Кировоград

Перем. облачность

step up logo



Поиск 

Среда, 27 сентября 2017 11:31
ПРО РЕФОРМИ БЕЗ ПАНІКИ

На які нерозважні кроки може зважитися людина в стані депресії, описано в підручниках із психології, а чого можна очікувати від депресивної нації, демонструє досвід Німеччини початку 1930-их. На тлі «все пропало» й «зрада» у питаннях війни, боротьби з корупцією, кадрової політики тощо особливо активно ведеться кампанія негативізму щодо низки законодавчих актів, які звично кваліфікуємо як реформи. Кожна з реформ заслуговує на окремий розширений аналіз, але це не тема цієї статті, вона про міфи й прості аргументи для психологічного захисту від них.

 

Будь-які кардинальні зміни завжди контраверсійні – голоси «за» і «проти» мають право на існування. Традиційно стикаємося з трьома типами оцінок: тих, хто підтримує новації в запропонованій редакції, хто бачить альтернативний шлях розвитку, з боку тих, хто з різних мотивів прагнуть зберегти чинний стан речей. Тому найперше мусимо собі відповісти: чи нас влаштовує те, що маємо сьогодні, та чи актуальна система взагалі життєздатна.

 

Реформа системи шкільної освіти

Парадоксально, але єдина реалізована на поточній сесії реформа шкільної освіти якраз і не була нагальною, хоча й дуже бажаною. Загалом рівень середньої освіти хоча й знижувався та ставав негнучким, але міг задовільнити запити суспільства, учитель залишався упослідженим, але до соціальних збурень не доходило та й зберігатися існуюча система могла нескінченно довго – освітня галузь не перебувала в стані саморуйнування. Але був обраний один із прогресивних варіантів розвитку на заміну повільній стагнації. І це добре, що депутати, попри глибинний спротив будь-яким реформам, не стали блокувати зміни.

 

Властиво, освітня реформа – єдина, яка уникла цілковитого очорнення. І причина зовсім не в суті законодавчих змін, а в блискавичних термінах, за які остаточно проголосували закон.

 

Розкрутити негативну пропагандистську кампанію просто ніхто не встиг, хоча перші заяви ряду політиків та експертів свідчать, що розганяти звинувачення в недосконалості, шкідливості та корупційності готувалися заздалегідь. Станом на перший пленарний день у Верховній Раді, коли реформа середньої школи була схвалена, в інформаційному просторі безроздільно домінувала позитивна інформація від Кабміну та профільного міністерства. Тому, щоб не зазнати репутаційних втрат, «за» проголосували навіть відверті критики закону. Це той випадок, коли політична кон’юнктура відіграла позитивну роль, а політики доказали, що для них визначальними є саме рейтинги та позитивний імідж, а не зміст законопроектів.


Усі ж інші заплановані на поточну сесію інновації стосуються сфер, де нинішній стан абсолютно нестерпний, а самі системи вже дійшли до стадії саморуйнування. Тому ті, хто прагнуть зберегти статус-кво, мають особисту зацікавленість (у випадку медичної чи судової реформи) або виходять із принципу «чим гірше, тим краще» (щодо пенсійної).


Чи ми самі задоволені пенсійним забезпеченням, охороною здоров’я та захистом наших прав у судах? Припускаю, що дуже мало тих, які скажуть: «Так». А ще ситуація настільки стрімко погіршується, що скоро всі три системи повністю перестануть функціонувати в необхідному для громадян виді. Тобто, ми вже дійшли до точки, коли «гірше бути не може». Будь-які зміни можуть призвести або до поступового створення адекватних і гуманних систем, або, принаймні, до часткового покращення ситуації – стара дилема: «добре чи краще». І шалений опір змінам узагалі, а саме це ми чуємо сьогодні з Верховної Ради та з партійних офісів (збережіть наші старі права, верніть те, що було ще за часів СРСР) – шлях до катастрофи.

 

Реформа солідарної складової пенсійної системи

Найкритичніша ситуація склалася навколо пенсійної системи. І мова навіть не про жалюгідні та несправедливі пенсії, якими втішалися хіба алкоголіки та дармоїди, які все життя майже не працювали, не сплачували внесків у пенсійний фонд, а зараз можуть отримувати ту саму пенсію, що й добросовісні працівники. Йдеться про початок цілковитого розвалу солідарної системи пенсійного забезпечення.

 

Реформа фінансування охорони здоров’я

Ще жорсткіша ситуація зі системою охорони здоров’я в країні. Не можна зберегти те, чого вже не існує – повністю безкоштовної медицини. Хоча для депутатів вона ще досі функціонує, тому коли її так запекло обстоюють, то скоріше борються за свої привілеї, а не за наші права.

 

На сьогодні вторинна медицина майже повністю платна та ще й зруйнована, первинна теж фактично платна, можна добитися деяких безкоштовних послуг, але якість такого лікування всім добре відома. Формально безкоштовною залишається хіба екстрена медична допомога, але й тут якість послуг низька, технічне забезпечення не оновлюється, а підхід до пацієнта залежить лише від сумління самого лікаря. Чи не ми часто повторюємо: «Лікуватися задарма – дарма лікуватися»? Що ми (а не депутати, чиновники чи судді) втрачаємо?


Ідеальним виходом із ситуації було б запровадження страхової медицини. І хто пригадує, перша редакція закону містила це поняття з зазначенням, що спершу страхові внески робитиме держава. Але після істерики в Раді законопроект дещо видозмінили, й інститут страхової медицини відкладено на невизначений термін. Це погано, але в рамках нашої державної медицини пропонуються механізми, за яких екстрену й первинну медицину має бути повністю профінансовано з бюджету, а лише вторинна повинна йти через співфінансування. Давайте порівнювати не з тим, що хочемо мати, а з тим, що є насправді.


Питання: чи можливо втілити дані зміни та де знайти на них ресурс, теж має право на життя. Планується мінімалізувати неефективність витрат коштів, які сьогодні при системі фінансування ліжко-місць втікають у кишені місцевих та медичних чиновників. Чому проти нової системи повстали адміністрації медичної галузі, цілком ясно, чому маємо їх підтримувати ми – важко зрозуміти. Реалізувати принцип «фінансуються не лікарні, а пацієнти» буде важко не через його недовершеність, а внаслідок шаленого опору на місцях. Тому й запропоновано створення нового центрального органу виконавчої влади. Нас лякають, що він може бути корупційним. Може. Але проконтролювати й подолати корупцію в одній установі, яка діятиме немов під рентгеном, цілком реально, а знищити корупцію та розкрадання в кількох десятках тисяч установ, органів і закладів навіть теоретично неможливо, що доказано нашим сьогоднішнім життям.

Тому й тут страхи перебільшені, звичайному громадянину втрачати, властиво, нічого, а перспективи позитивних змін таки існують. Хоча, заради справедливості, ця реформа половинчаста. Ми зможемо отримати повноцінну й гуманну медицину лише після введення інститутів обов’язкового та добровільного медичного страхування, а держава фінансуватиме винятково екстрену медичну допомогу й сплачуватиме страхові внески за дуже обмежену частину населення (сироти, інваліди війни, багатодітні сім’ї…). Найперше, для цього ще не визріли економічні передумови, але й, що гірше, до такого кроку не готові українські політики.

 

Процесуально-судова реформа

І на останок – зміни до ряду кодексів, які не зовсім точно називають судовою реформою, насправді ж ідеться про судово-процесуальну реформу. Ми вже кілька тижнів спостерігаємо за фарсом, який розігрується в сесійній залі з метою заблокувати цю й інші реформи через внесення тисяч однотипних і переважно спекулятивних поправок.

 

Найперше про саму методику блокування роботи шляхом зловживання регламентними нормами. Вона не нова, раніше використовувалася в інших країнах, у нас найкращий приклад – спроба зриву конституційної реформи на початку 2004 року. Нагадаю – йдеться саме про ту редакцію, яку ми називаємо найдемократичнішою, яку незаконно скасовував Янукович і за повернення якої, в тому числі, люди вийшли на Майдан. Але проти цих змін до Конституції свого часу виступили «Наша Україна» В.Ющенка та «Батьківщина» Ю.Тимошенко. Змінам до Конституції мали передувати два виборчі законопроекти (без них не голосували СПУ та КПУ, а отже бракувало голосів). Пропорційна виборча система була програмною ціллю обох демократичних фракцій, але щоб не допустити змін до Конституції, вони блокували прийняття цих законів. Внесли пару тисяч поправок і так само затягували процес. Але тоді влада виявилася кмітливішою: проголосували про продовження роботи до повного завершення розгляду поправок і подолали саботаж елементарною втомою опозиціонерів.

 

Нинішні тисячі правок не мають жодного стосунку до бажання покращити законопроекти. Правки однотипні, постійно дублюються, переважно виписані формально та не враховують реального змісту статей закону. Типова ситуація: член «Батьківщини» озвучує поправку щодо процедури врахування доказів на основі слів інших осіб, доповідач від комітету спростовує її суть, цитуючи справжній текст статті законопроекту, де якраз такий практикований сьогодні механізм унеможливлюється, але цей самий та інші члени фракції й далі вимагають проголосувати наступні поправки, які дублюють уже спростовану або йдуть в її розвиток. Навіть розподіл поправок між депутатами однієї фракції свідчить про технологію затягування. Кілька десятків поправок виписано під одного нардепа, потім йому надається час покурити, сходити в туалет, а поправки зареєстровано вже на наступного депутата.

Але все ж таки, що ми втратимо чи здобудемо у випадку прийняття судово-процесуальної реформи. Найперше, без змін до кодексів не почне діяти оновлений Верховний Суд України – ця вимога прямо закріплена в прикінцевих положеннях змін до Конституції стосовно судоустрою. Тобто, відібрані за участю громадської ради з доброчесності (хай і з деякими застереженнями) судді будуть отримувати високі зарплати, але не виконуватимуть своїх функцій, оскільки й далі працюватимуть старі, переважно корумповані служителі Феміди. І хоча на першому етапі реформи оновлюється лише касаційна інстанція суду, але й цього достатньо, щоб зруйнувати замкнуте коло корупції в судах – нема сенсу заносити гроші в першу й апеляційну інстанцію, якщо касаційна залишатиметься непідкупною. Крім того, затримка введення в дію нового Верховного Суду може відтермінувати оновлення судів нижчого рівня.

Ще одне завдання самої процесуальної реформи – спростити судовий процес і ускладнити схеми зі штучного затягування розгляду. Ми чекаємо не повідомлень про гучні затримання. Але заможні правопорушники можуть завдяки досвідченим адвокатам відтягувати вирок на роки й навіть десятиліття. Процес над Януковичем демонструє, як адвокати можуть послуговуючись Кримінальним процесуальним кодексом авторства Андрія Портнова унеможливлювати розгляд справи. Пропоновані зміни не блокують усіх адвокатських схем, але утруднюють їх і надають право судді припиняти подібні зловживання. Саме проти таких змін найперше виступають депутати з фракції «Батьківщина». Закиди, що процес стане менш прозорим, а суддя зможе волюнтаристськи користуватися процесуальними правами, значно перебільшені. Насправді наші політики в цьому випадку продемонстрували, що більше дбають про інтереси свого кола, ніж про звичайних громадян. Значна частина правок не мають відношення до абсолютної більшості звичних судових розглядів для простих громадян і стосуються лише резонансних справ, зокрема, щодо політиків.

Процесуально-судова реформа стала найбільшим законопроектом в історії українського парламенту, тому очевидно, що в ній було вдосталь хиб і некоректних формулювань.

Більшість з них уже виправлені комітетом при підготовці до другого читання, але частину правок вартувало довнести при розгляді. Але якраз обрана тактика блокування унеможливила ефективну роботу над текстом – промінці здорового глузду потонули в мороці відверто пропагандистського дійства. Крім того противники змін через механізм підтвердження правок зуміли відхилити ряд уже врахованих. Тому на виході ми можемо отримати не достатньо збалансований документ, але негативні наслідки, які ще можна усунути, незрівнянні з тим негативом, який маємо сьогодні при чинній судовій системі. Тому підстав для паніки знову ж немає.


Винесені на поточну сесію реформаторські законопроекти охоплюють лише частину всього спектру проблем у країні й, очевидно, не є ідеальними та довершеними. Завдання цієї статті – не переконувати читача в тому, що не відповідає істині, а лише дезавуювати той клімат паніки й депресії, який противники будь-яких змін у державі хочуть нав’язати українцям. Привід для депресії буде лише тоді, коли все залишиться так, як є.


Ми в тій особливій ситуації, коли кожен більш-менш адекватний крок більшою чи меншою мірою таки покращує ситуацію. Безумовно, є ті, кому нинішній стан справ у всіх галузях видається ідеальним. Таких не більше одного відсотка в країні. Чи повинні всі інші ставати їхніми психологічними заручниками?

 

 

Тарас Чорновіл, спеціально для Politeka

  • Печать
  • Оцените материал
    (1 Голосовать)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Декабрь 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Реклама на сайте

В каких сферах Вы сталкиваетесь с проявлением коррупции

судебные и правоохранительные системы - 47.1%
инфраструктура бизнес - 31.4%
вузы и больницы - 21.6%

Всего голосов:: 51
Голосование по этому опросу закончилось в: августа 31, 2015

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран