Сегодня 23.10.18, Вт 7:49
Перем. облачность

6°C

Кропивницкий

Перем. облачность

step up logo



Поиск 

Четверг, 20 сентября 2018 07:26
«ГОТУЄМОСЯ ДО ЗЕМЛІ»: ЩО БУДЕ З РЕФОРМОЮ?

Цікаві цифри: мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення діє вже 17 років. До його впровадження доклали руку четверо президентів та семеро прем`єрів. За час їхнього правління Верховна Рада 8 разів пролонговувала мораторій та 4 рази змінювала умови його скасування. За період дії заборони помер мільйон власників земельних ділянок.

Тим часом за чверть віку (якщо вести відлік від 1989 року) колишні країни «соціалістичного табору» та колишні радянські республіки змогли дати собі раду з земельною реформою. Вони її або завершили, або наближаються до фіналу. І, слід додати, стан справ (зокрема, й у сільськогосподарській царині) у них значно кращий, аніж у нас. Чому так?

Танцювати тут треба від первісної мети. Або, якщо бажаєте, від національної ідеї. Котрої в України, схоже за все, просто нема. А у них ідея (і мета, і уявлення про шляхи її досягнення) – була. «У них» – це в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Хорватії, Болгарії, Литві, Латвії та Естонії.

У 1989-му, після усунення «залізної завіси», держави Східної та Центральної Європи розпочали поворот від централізованої планової економіки до ринкової. Україна відстала від них із отриманням незалежності на два роки. Зате ми не знали воєн, котрі випали на долю країн колишньої Югославії. І все ж навіть «уламки» Югославії суттєво випередили Україну.

Коли східноєвропейські держави почали інтеграцію в ЄС (а вона тривала для них протягом 2004-2013 років), то вважалися країнами зі середнім рівнем економічного розвитку – такими, що розвиваються, та значно відстають від старіших членів ЄС. Але за темпами зростання економіки країни даної групи і по цей час рішуче випереджають решту учасників європейського клубу. У 2000 – 2014 роках середній темп зростання ВВП у «новачків» становив 3,4 % щороку – це майже стільки, скільки заклав у бюджет-2019 уряд Гройсмана і скільки він наївно розраховує отримати за підсумками наступного року.

Специфіка цих держав полягає в тому, що частка с/г сектору у їхніх ВВП сягає подекуди 25%, і в переважній більшості країн третина населення зайнята у с/г виробництві. Тобто вони є більш-менш релевантними по відношенню до України. Особливо добре до порівняння надається сусідня з нами Польща.

Щоправда, між нашими країнами є суттєва відмінність: колективізації у тих масштабах, які зазнала Україна, в Польщі не було. До Другої Світової війни економіка Польщі трималася на дрібних фермерських господарствах, та й після війни до 75% сільськогосподарських угідь знаходилися у приватних руках.

Іншими словами, Польща – це країна зі сталими традиціями володіння землею, з певною культурою ставлення до власності, котра була повністю викорінена в українцях. Адже в нас все було спільним – колгоспним, соціалістичним. Тобто нічиїм. Чи не відчуття цієї «нічийності» й не дозволяє законодавцям та чиновникам визначитися: продаємо ми землю чи ні? І якщо продаємо, то кому, скільки й за скільки?

Сама суть будь-якого мораторію не несе суспільного позитиву. Це не пошук відповіді, а ухиляння від неї. Це проблема, поставлена на паузу. Та ж таки Польща не знала жодних мораторіїв: вона вступала у свою реформу поступово, як входять у холодну воду. Польща довше з-поміж всіх країн ЄС тримала перехідний період, котрий тривав 12 років і передував відкриттю ринку землі для іноземців. Але зрештою і цей Рубікон було перейдено.

В Україні скуповування землі іноземцями є тим головним щитом, котрим прикриваються можновладці, не бажаючи ухвалювати рішення щодо земельної реформи. Але можновладці, як завжди, лукавлять. Не іноземців вони бояться. Бояться втратити мегаприбутки, які обіцяє відкриття ринку землі.

Лобістські групи у Верховній Раді зацікавлені у такій організації процесу, в результаті якої земельні паї опинилися би в руках обраних латифундистів. Іронія долі в тому, що іноземців до перерозподілу угідь, власне, й не допустять. Які там іноземці, коли вже зараз – іще до гіпотетичного зняття мораторію – земля накопичується в руках певних «орендаторів»? А орендатори, як відомо, матимуть першочергове право на купівлю землі, якщо її ринок буде відкрито.

Останній часом подібні тенденції посилилися – під проводом (і під приводом!) боротьби за децентралізацію. Мовляв, об`єднані територіальні громади повинні отримати землю, котра є територією ОТГ – як запоруку та фундамент своєї незалежності. Аграрне лобі ретельно приховує той факт, що ОТГ у нинішньому своєму вигляді слугують єдиній меті – дотриманню інтересів великих землевласників, які є неформальними господарями громад.

Відкрити зараз ринок землі означає поділити Україну між кількома агромонополістами. Не відкрити – вбити остаточно конкуренцію в сільськогосподарській галузі, позбавити мотивації дрібні фермерські господарства, закріпити Україну на с/г маргінесі.

То що ж у кінцевому підсумку пропоную я?

Змінити ставлення до проблеми і визначити для себе мету, про яку йшлося на початку.

Мета ж має полягати не в тому, щоб нагодувати й без того ситих олігархів. І не в тому, щоб сподобатися МВФ, котрий раз-у-раз вказує офіційному Києву на потребу ухвалення рішень в земельній царині. Мета повинна включати щире прагнення зробити життя співгромадян комфортним та таким, котре дозволить їм чесно заробити на себе та свої родини.

Для цього – якщо ми говоримо про тих, хто працює на землі – необхідно підтримати фермерів зниженим оподаткуванням. Загалом преференції у податках – це та вісь, на якій обертається розвиток малого та середнього бізнесу. У тій же Польщі існують різні податкові ставки для міського та сільського виробництва. Фермерські господарства платять до держскарбниці менше, отже, зменшити відрахування для агробізнесу – завдання номер один.

Але при цьому важливо чітко відрізняти дрібних фермерів від агробаронів, не допускаючи ситуації, за якої мільйони державних дотацій перетікатимуть до кишені монополіста. Як це відбувається вже зараз, коли, приміром, ПрАТ «Миронівська птахофабрика» платить податків на 315 млн грн., а отримує дотацій на 1,4 млрд грн. Державна підтримка має бути спрямована не на олігархат.

До речі, про дотації. Уряд має вибудувати пріоритети, підтримуючи передусім виробництво, пов`язане з експортними статтями доходів. Якщо ми добре продаємо за кордоном рапс чи соняшникову олію, чому не допомогти додатковими відрахуваннями фермерським господарствам, котрі спеціалізуються на цих культурах?

А щоб селяни успішно вирощували ці самі культури, їх не варто, мабуть, обмежувати лише 200 гектарами – як це пропонує зробити Гройсман. Водночас держава має відіграти роль антимонополіста, слідкуючи за тим, щоб в одних руках не зосереджувадися мегазначні наділи. Й карати за кожен випадок використовування підставних осіб на користь того чи іншого латифундиста.

Якщо подібні схеми буде впроваджено, й бал почне правити малий та середній бізнес, можна буде подумати й про продаж землі. Час доростати до Європи, а не постачати їй дешеву робочу силу.

 

 Михайло Поживанов

Громадський та політичний діяч
 
Прочитано 2732 раз
    Оцените материал
    (2 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Октябрь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран