Сегодня 23.10.18, Вт 9:05
Перем. облачность

6°C

Кропивницкий

Перем. облачность

step up logo



Поиск 

Четверг, 04 октября 2018 08:12
КУКУРУДЗА ЗАМІСТЬ КЕВЛАРУ, АБО ЧОМУ УКРАЇНА - НЕ АМЕРИКА

До рекордно високих врожаїв 2016 року його наступник – 2018-ий – не дотягнув. Причиною тому – погода. Злаки та городину почав нищити посушливий травень, а потім дощові літні місяці, котрі перемежовувалися з небувалою спекою, довершили це «мокре» діло. Частина врожаю пропала. Десь – більшою, а десь меншою мірою.

Особливо не пощастило більшості країн-виробників зерна. Україна ж відбулася легким переляком. У нас оновлений прогноз врожаю становить 63 млн. тонн зернових, з яких більше 24 млн. тон – пшениці. На продовольчі класи припадає 60%, підрахували в Мінагрополітики. При цьому прогноз експорту на 2018/2019 маркетинговий рік – 42 млн. тонн. Здається, непогана перспектива, але є одне «але».

Річ у тім, що Україна з її АПК могла б давати значно більше зернових. Доводилося читати про те, що за ефективного використання сільськогосподарських угідь Україна здатна прогодувати 1 млрд. 200 млн. людей. Бачив й вдвічі скромнішу цифру – 600 млн. Українські вчені відірвалися від реальності й маються химерами? Можливо, й це має місце, але факт лишається фактом: 27% світового чорнозему знаходиться в Україні, а світ дуже потребує збільшення виробництва продовольства, і ніхто не може забезпечити настільки великий приріст, як Україна. При цьому, однак, Україна плентається в третьому десятку країн по врожайності пшениці. Чому?

Розглянемо окремо дві біди (чи, якщо хочете – дві проблеми) вітчизняного агропрому. Перша: власне, збільшення урожайності. Друга – переробка цього самого врожаю у нові продукти. Пораховано: для того, щоб наростити виробництво валової продукції в три рази, в українську сільськогосподарську галузь треба вкласти близько 70 млрд. доларів. Це гігантські кошти, адже згадаймо, що задля отримання чергового траншу МВФ, котрий вимірюється у 1,9 млрд. доларів, Україна йде на ряд поступок і навіть жертв, якщо говорити, наприклад, про недавнє (болісне для Гройсмана) рішення про підвищення ціни на побутовий газ. Дістати ж суму, у 35 разів більшу, нам просто ніде, тож не будемо поки мріяти про нездійсненне.

Й залишимо в стороні питання про ефективність самого виробництва, про вибір культур, сортів рослин та порід тварин, юридичні питання використання земель тощо. Поговоримо про сумновідому вітчизняну переробну промисловість. Скажу, напевно, очевидні речі. З насіння соняшнику, який вирощують на наших полях, можна було б віджимати масло і відправляти його на експорт бочками, а макуху – й поготів, вагонами. Але й це не кінець історії. Макуху можна переробляти на комбікорми і БАДи, й їх також реалізовувати як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. У другому випадку маржинальність набагато вище, просто це вже не такі швидкі гроші.

Але справа не лише в тому, що комусь з аграріїв бракує терпіння. Переробна галузь, котра в Україні представлена в зародковому стані, потребує також чималих інвестицій. У нас сьогодні мало по-справжньому сучасних переробних виробництв. Агровиробники й раді б інвестувати в переробку, щоб отримувати більший прибуток в майбутньому. Але просто не ризикують це робити в умовах загальної економічної невизначеності. Виходить замкнене коло: немає грошей тому, що їх не заробляють на переробці, й нема нормальної переробки, бо на неї бракує коштів.

Саме тому селянинові (особливо якщо говорити про невеличкі фермерські господарства) простіше й дешевше покинути частину урожаю на полі (або згодувати худобі), аніж витрачатися на солярку, збирати фрукти-овочі й потім здавати їх по копійчаних цінах. Що ж стосується того, аби зібрані, наприклад, помідори, переробити на томатний сік або томатну пасту, то й це завдання не з простих. Малому агробізнесу організувати переробку не під силу, а здавати заготівельникам продукт буває вкрай невигідно – в силу, як було сказано вище, нерентабельності такої операції.

Власне, й з інфраструктурою для збереження свіжої продукції в Україні теж біда. Не скрізь є спеціально облаштовані модулі для того, аби приберегти до зими зірване в серпні яблучко. Тому знову таки: простіше згодувати це яблучко свиням, а взимку завозити помідори чи яблука з Польщі та Туреччини. Скільки збитків завдає подібний стиль господарювання Україні та її АПК, тяжко навіть визначити. І це при тому, що в умовах глобальних кліматичних змін, котрі торкаються Україну поки що меншою мірою, аніж країни центральної Європи (де цьогоріч вигорів урожай ряду культур), нам саме час збирати бонуси та підраховувати дивіденди.

Що ж, стоячи в стороні від глобальних трендів і залишаючись для наших партнерів сировинним придатком, Україна лише підвищує шанси на успішність для інших держав. Наприклад, для Сполучених Штатів, котрі перебувають в ТОПі найбільш розвинених у аграрному відношенні країн світу. Звісно, ми аж ніяк не конкуруємо з Америкою за сільськогосподарські ринки, але я згадав США не просто так. Читав статтю, котра мене вразила, і хочу поділитися невтішним відкриттям. Поки в Україні натужно думають, як перетворити фрукти й овочі на пюре, а соняшник – на олію, в США вже говорять про нову еру людства – еру біотехнологій.

В Америці порахували: внутрішня «біоекономіка» зможе на 90% задовольняти потребу країни в органічних хімічних добривах і на 50% потребу в рідкому паливі. Вже сьогодні кожен мільйон літрів виробленого біоетанолу безпосередньо створює 38 робочих місць. Тобто нові робочі місця з’являються тепер не на фабриках і в офісах, а в сільськогосподарських регіонах – але в сфері високих біологічних технологій.

Центр технологій Вашингтонського університету малює картину світу, де сільськогосподарські поля матимуть те ж значення, що й нафтові. Навіть менеджери нафтових компаній заговорили про «останні дні століття нафти». Доктор Роберт Армстронг, автор доповіді Університету національної оборони, розвиває цю ідею, стверджуючи, що ми рухаємося до економіки, заснованої на біології, де «бензин замінять гени» як ключове джерело не тільки різних сировинних матеріалів, а й енергії.

І знаєте, що в усьому цьому є найбільш прикрим? А те, що в руках українських фермерів – ті ж самі продукти та речовини, що й у американців. Наприклад, відходи рослинного виробництва – непотрібне листя, стебла щодо. В Америці вся ця зелена маса залишається у кількості близько 280 млн. тон на рік. Що б із нею зробили в Україні? Та по суті – нічого. А в США частина цього матеріалу вже використовується, перетворюючись в хімікалії, електрику, мастильні матеріали, пластик, клеї, а головне – в паливо.

Сировиною для більшості продуктів біоекономіки стають цукор (глюкоза), крохмаль (цукрова тростина) або целюлоза (солома, тирса). Один з найбільш сучасних американських біозаводів – це завод компанії Dupont, що виробляє 100 тис. тон біопластика з кукурудзи на рік. Цей біопластик за собівартістю і споживчими якостями перевершує нейлон.

Чи бракує в Україні кукурудзи? Аж ніяк. Це одна з наших традиційних експортних позицій. Але ми продаємо на кордон саме кукурудзу – у той час, коли в США готуються виробляти з рослинної сировини композитні матеріали – навіть міцніші, ніж сталь і кевлар. Америка вже живе в недалекому майбутньому, а ми все ще товчемося в глибокому минулому – там, де садки вишневі коло хати квітнуть та хрущі над вишнями гудуть. От тільки хрущі та вишні якось перестають тішити, а старосвітськість – зворушувати, коли бачиш, як далеко пішла від цього хрестоматійного раю решта цивілізованого світу…

 

 Михайло Поживанов

Громадський та політичний діяч
Прочитано 2568 раз
    Оцените материал
    (2 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Октябрь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран