Сегодня 16.09.19, Пн 14:21
Чисто

-7°C

Кропивницкий

Чисто

step up logo



Поиск 

×

Предупреждение

JUser: :_load: Не удалось загрузить пользователя с ID: 5376
Вторник, 23 апреля 2019 12:22
ЗБЕРІГАЙТЕ СПОКІЙ

21 квітня відбулися не лише вибори. У цей день сталася ще одна – значно менш вирішальна, але доволі показова подія. Солом’янський районний суд не задовольнив клопотання Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і залишив на посаді директора державного держрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» Владислава Бельбаса, якого підозрюють у розтраті 55 млн грн. Але до чого тут вибори, спитаєте ви?

Власне, до того, що причин для великого й гіркого розчарування тим, що ці перегони Петро Порошенко програв, я не бачу. Знаю, для багатьох це стало ударом й побоюваннями відносно того, що новий президент зкочить зі шляху євроінтеграції й поведе нас прямо в обійми Росії. Я не знаю насправді, як вчинить Зеленський. Підозрюю, що й він сам ще не знає, якими будуть його перші кроки на новій посаді. Але я хочу запевнити всіх, хто наразі перебуває у політичному траурі: те, як розмивалася безпека держави при Порошенкові, є не меншою загрозою для України, аніж агресія ззовні.

Бо що таке нинішній український соціум? Він такий самий, як і будь-який інший соціум, але із відсутністю чіткої усвідомленості того, що за кожен злочин настає неминуча кара. Ми – не гірша і не краща нація за інші європейські нації. У нас – той же відсоток пасіонаріїв та відвертих негідників. Але у нас при цьому – дефіцит того товстого прошарку добропорядних громадян, котрі не порушують правила. Не тому, що такі праведні, а тому, що добре видресировані й знають: зробив якесь лайно – отримуєш за нього покарання. Причому лайно може бути будь-якого масштабу: від вкрадених «на дачу» кущів, які тільки вчора висадив Зеленбуд, до їзди у нетверезому стані. Від вимагання хабаря до привласнення державних мільйонів. Від сміття, викинутого з вікна авто, до заохочення корупції на найвищому рівні.

Жоден із президентів не вибудував у суспільстві добру каральну систему. Тільки не шукайте в моїх словах прихований сенс чи надмірний цинізм. Йдеться не про репресії (зокрема, політичні) і не про переслідування за погляди, переконання абощо. Каральна система має працювати лише у випадках адміністративних та кримінальних правопорушень. Але працювати як годинник. І, звісно ж, мати своїм опертям чесних слідчих і бездоганно сумлінних суддів. Ані першого, ані другого у нас нема. Ми – нація без певного законослухняного стрижня чи хребта, без закладеного у матрицю розуміння того, чого робити категорично не можна. Є й винятки, але у більшості цей стрижень просто відсутній.

Порошенко слушно відповів Зеленському, що він – не кат, аби рубати руки корупціонерам. Президент не має бути ані катом, ані суддею. Він має бути менеджером по кадрам, відмінним хендхантером, котрий знайде та розставить по місцях і суддів, і – якщо треба – катів. Власне, для цього президентів й винаймають на посади – керувати всіма процесами, а не брати участь в одному з них. Але ті кадрові лакуни, які Порошенко заповнював за своєю, президентською, квотою показали й довели одну невтішну річ: він – нікудишній менеджер. Причому – свідомо нікудишній. Свого часу він не почув і не відповів на той перелік питань, які виникали до генпрокурора Луценка. Або до екс-глави Нацбанку Гонтаревої. Або до колишнього міністра оборони Гелетея. Подібний перелік, пов'язаний з креатурами Порошенка, можна було б продовжувати до нескінченності. Та це вже не має сенсу.

Петро Олексійович так і не побудував безпечну та розумну державу. Говорячи про безпеку, я маю на увазі аж ніяк не завершення війни. Я маю на увазі ту безпеку, коли, приміром, громадянам 100-відсотково надається медична допомога. Коли є вакцини і коли «швидкі» приїздять на виклик. А якщо раптом не приїздять або якщо чиновники крадуть гроші, закладені на допомогу хворим, то мають бути певні: свій наступний ранок вони зустрінуть вже за гратами. Або інший різновид безпеки: коли громадяни виходять на мирний протест проти незаконного будівництва і знають, що не будуть побиті найманими «тітушками». А якщо раптом будуть побиті, то за гратами опиняться всі – і «тітушки», і забудовники, і поліціанти, котрі допустили таке побиття.

Вочевидь, Петро Олексійович наразі щиро не розуміє, за що співвітчизники покарали його такою недовірою, адже і Томос, і безвіз він їм забезпечив. Але не забезпечив smart-існування, через що наше життя вже котрий рік поспіль перетворене на перманентну боротьбу – боротьбу за елементарний комфорт та блага, що належать цивілізованим людям по замовчанню. За те, щоб постачальник ЖКГ-послуг не махлював з платіжками. За те, щоб в школах педагоги не займалися здирництвом. За те, щоб місто врешті-решт звернуло увагу на транспортні проблеми. За те, щоб сміттєспалювальні заводи припинили отруювати повітря. За те, щоб бізнес не дотискали фіскали.

Життя у постійному стресі від величезної купи проблем та невирішених питань – це не життя. І ніякий Томос не вилікує втому від подібного беззмістовного існування. Мені можуть слушно заперечити, що за президентства Зеленського стресу не поменшає. Цілком можливо, що так і буде. Вже зараз є певні тривожні дзвіночки, які сигналізують, що буде непросто. Але це аж ніяк не означає, що є причина оплакувати Петра Олексійовича. Його наступні п’ять років були б точно такими ж, які і попередні. Зі свинарчуками та бельбасами, із судами, котрі ухвалюють рішення на користь Коломойського. Тому що інші суди за період його правління так і не постали.

А тому вибір між Порошенком та Зеленським не був вибором між меншим та більшим злом. Він був вибором між відомим та невідомим. Я розумію, що невідоме завжди лякає більше, аніж те, до чого вже притерлися та призвичаїлися. Мабуть, це і є те, що в психології називають «виходом із зони комфорту», коли пацієнт свідомо уникає змін, побоюючись, що ті тільки погіршать його стан. Але не спробувавши – не дізнаєшся напевно. Не виключено, що наступна п’ятирічка Зеленського буде ще гіршою за каденцію Порошенка. Але якщо навіть і так, ми поки не знаємо, який профіт вона нам принесе – може, народження того лідера, який дійсно врятує Україну? В кожному разі, сльози варто відставити. Можливо, час проливати їх ще настане, але нафантазовувати найбільш негативні сценарії та притягувати їх силоміць точно не варто.

Як то кажуть, поживемо – побачимо.

 

Михайло Поживанов

політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань

Прочитано 255 раз
    Оцените материал
    (1 Голосовать)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Сентябрь 2019 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран