Хоча це може здатися дивним, але Кіровоград є доволі-таки водним містом: через нього протікають чотири річки та найбільших шість струмків і аж десять потічків!
Назви наших річок, певно, знає кожен містянин, який уже здатен відрізнити озеро від річки. Це — Інгул, Сугоклея, Грузька та Біянка. А от назвати найбільші струмочки й потічки навіть старожили не в змозі. Тож ось вони, «діти» й «онуки» наших річок: струмки Білий Камінь, Созонівка, Мамайка, Мотузянка, Злодійський, Озерний та потічки Соколівський, Липовий, Арнаутівський, Кущівка, Гірський, Лелеківський, Суха Балка, Дурна Балка, Чечора й Завадівський. Усі разом названі водоносні судини простяглися по місту аж на 77,5 кілометра!
Найширшою й найглибшою водною артерією міста є Інгул, який зі своїх 354 кілометрів аж 16,5 вділив Кіровограду, вигинаючись по його тілу з півночі (Лелеківка) на південний схід (Завадівка). Та не всі ці майже два десятки кілометрів тішать око й тіло, бо немала їх частина засмічена, заболочена, поросла очеретом. Чому ж так сталося і як із цим боротися? Про це авторові написаного розповів начальник міського управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Сергій Коваленко.
Із 1974 року в місті було розпочато реалізацію проекту вирівнювання річища Інгулу, бетонування в центральній частині міста його берегів і підняття рівня ріки, задля чого почали будівництво гідротехнічної споруди біля мосту на вулиці Михайлівській (раніше — Кірова). Однак не довели усієї цієї справи до кінця. Через нездоланність бетонних перепон джерела й підземні води, які століттями живили річку, почали «живити» підвали будинків і перетворювати ґрунт у місцях природного (а тепер засипаного землею) річища на постійно зволожену поверхню. Дощові води, а також вода після танення снігу, не потрапляючи до Інгулу (водозливній системі, виведеній в нього, заважає функціонувати штучно підвищений рівень води), також знайшли собі іншу «розвагу» — підтоплюють центральну частину Кіровограда: від Ковалівки до Кущівки та від ріки до вулиці Гоголя.
Ось так добрі наміри призвели до виникнення проблеми, яку за нинішніх фінансових реалій Кіровограду самотужки не подолати. У підтоплень, які вдалося відвернути, — інші причина. Ідеться про замулення донедавна ріки від вулиці Херсонської й до села Первозванівки. Унаслідок цього колись до двох метрів завглибшки ріка перетворилася була на струмок глибиною з півметра, швидкість течії зменшилася від 1 метра за секунду до 0,1 метра. Ріка вже не могла приймати у своєму річищі той обсяг води, який виникав унаслідок танення снігів, випадання дощу. Воді нікуди було діватися, тож вона виходила з берегів. Наслідком цього стали перезволоженість і засоленість ґрунту, просідання фундаментів будинків, затоплення обійсть, погребів, заболочування місцевості. Із цією катастрофічною ситуацією боротьбу розпочали 2004 року. Нині Інгул від Первозванівки до мосту на вулиці Михайлівській звільнено від намулу, поглиблено й розширено.
Це дало можливість ґрунтовим водам потрапляти в річку, завдяки чому їхній рівень знизився, а вода, що прибуває з верхів’я річки, може проходити її річищем, не витікаючи з русла.
Однак проблемною лишається нерозчищена двокілометрова ділянка ріки від мосту на вулиці Михайлівській до вулиці Херсонської. Підприємства-власники газо-, електро-, водо- та каналізаційних комунікацій, що пролягають через річку, не хочуть за власні кошти їх перекладати, надаючи таке «право» міській владі, скарбниця якої не бездонна. Або ж «малюють» захмарні суми відшкодувань за проведення цих робіт. Тому на цій ділянці підтоплення залишилося. Такими ж проблемними є й ділянки поза водосховищем, угору проти течії, на Лелеківці. Їх час від часу чистять, а вони знову замулюються, що призводить до розростання очерету, утворення трясовини — додаткової перепони проточній воді.
Природа давно вже не храм…
Ще у 20-ті роки й особливо у 50-ті минулого сторіччя радянська влада почала повертати ріки у зворотному напрямку й подавати воду з них у канали. У той час розквітли прибережне колгоспне садівництво і городництво, розорювання берегів, земля з яких почала потрапляти до річок. На них створювали загати і ставки. Таким ставками є й водосховища на Лелеківці, ділянка між вулицями Київською та Михайлівською, де знаходиться недобудований шлюз. Перше з них вміщує в середньому 4 млн м³ води, а друге — 330 тисяч м³. До їх створення Інгул у місті був завширшки 3–8 метрів, а зараз 30. Його поглибили з 1,5–1,7 метра до 3 метрів. У верхів’ї ріки знаходиться купа ставків-копанок для розведення риби, воду з яких дуже рідко спускають. Унаслідок створення цих штучних водоймищ швидкість течії значно зменшилася, вода в них стоїть майже без руху.
Слід згадати, що до сорокових років минулого століття на жителів сіл було покладено обов’язок очищати береги річок від усякого непотребу, а самі ріки — від намулу, що сприяло їх подальшому самоочищенню під час водопілля, коли потоки води розносили по берегах на багато кілометрів залишки намулу й поглиблювали дно річок. Тепер же систематично ніхто ні берегів, ні рік не чистить. Бруд, який змиває в Інгул зливова каналізація, струмки й дощі, осідає на дні. Тому Інгул цвіте, гниє й сам себе не очищує.
Управління земельних відносин та охорони навколишнього середовища Кіровоградської міської ради постійно звертається до кіровоградців, що побутові відходи, які викидають на береги недобросовісні громадяни, дощові й талі води змивають у річки, що призводить до їх забруднення, погіршення стану вод. Саме в місцях утворення несанкціонованих сміттєзвалищ поблизу водойм санепідслужба, роблячи дослідження, виявляє забруднення їх важкими металами.
Земельні ділянки вздовж річок та інших водойм є прибережними захисними смугами, які створено задля охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Так, для Інгулу вона складає 50 метрів, а для Сугоклеї та Біянки — 25. Фахівці названого управління й санепідслужби закликають не лише не влаштовувати сміттєзвалищ у прибережних захисних смугах уздовж річок, а й не мити там транспортні засоби й іншу техніку, не займатися садівництвом та городництвом, не зберігати там і не застосувати пестициди і добрива, які з ґрунту потрапляють до водойм. До того ж не слід забувати, що якщо кіровоградці разом з мешканцями Світловодська, Олександрії і Знам’янки в основному п’ють дніпровську воду, то жителі Миколаєва — інгульську…
Допоможе лише загальнодержавний набат!
Та не все так погано в нашому домі. Хоча кардинально на стан головної річки обласного центру міська влада не в змозі вплинути, але час від часу «умивати» її спроможна. Тому 15 квітня в центрі Кіровограда з Інгулу було спущено воду й розпочато від вулиці Михайлівської до вулиці Жовтневої революції прибирання намулу і сміття з бетонних плит, знищення очерету та чагарникової порослі (цим займаються працівники Кіровоградського міжрайонного управління водного господарства). Згодом розпочнеться розчищення старого річища (обвідного каналу) навколо парку Пушкіна. Унаслідок цих заходів поліпшиться мікроклімат на Ковалівці, на проспекті Винниченка. Загалом заплановано розчистити на названій ділянці 3,7 кілометра річки. А вже наступним етапом розчищення ріки в центральній частині міста стане її «оновлення» від вулиці Жовтневої революції до мосту на вулиці Київській.
«А як же Лелеківка? — спитають тамтешні мешканці. — У нас теж є що чистити!» На це запитання Сергій Коваленко також відповів. За його словами, періодичні розчищення лелеківських ділянок ґрунтовно на стан річки не впливають. На очищення річок мають бути виділені державні кошти, бо ніякий місцевий бюджет із цим не впорається. До того ж зараз в Україні майже не лишилося спеціалізованих підприємств, які могли б на професійному рівні виконати всю необхідну гідрологічну роботу із використанням драглайна чи іншого екскаватора, земснаряда.Тобто зруйновано систему догляду за водним ресурсом, яку необхідно поновлювати майже з нуля…
Усе сказане щодо Інгулу стосується й трьох інших кіровоградських річок. Сугоклея перебуває в межах міста в катастрофічному стані. Вона із річки після водосховища в парку Перемоги до місця впадіння в Інгул перетворилася в потічок, якому загрожує повне замулення. Причини ті ж самі, що й у випадку з Інгулом. Біянка й Грузька теж потерпають від замулення внаслідок непродуманої господарської діяльності й невідновлення їхнього первісного вигляду.
Колись природа сама себе регулювала: великі сніготанення призводили до того, що потоки води вимивали з річищ намул, розчищаючи їх і поглиблюючи. Сьогодні ж ставочки, водосховища не дають ходу воді, а тому необхідно проводити частий водоскид каскадом, щоб вода вимивала все, що замулює річки.
ПЛЯЖІ ЗНОВУ ПІД ЗАБОРОНОЮ
А тепер про приємне — про пляжі! Однак і тут приємного мало… Начальник Кіровоградського міжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби в області, головний державний санітарний лікар м. Кіровограда, Знам’янського, Кіровоградського та Олександрівського районів Сергій Сидоренко розповів, що жителі нашого міста з 2005 року залишаються без повноцінного літнього відпочинку, бо фахівці Держсанепідслужби мають низку претензій щодо санітарно-епідеміологічного стану наших трьох пляжів — Лелеківського, Ковалівського і Масляниківського — і не дають «добро» на їх відкриття. Оцінюючи стан готовності пляжів до літнього сезону, вони звертають увагу на те, чи наявні там туалети, кабінки для переодягання, урни на сміття, чи працюють медпункти, чи замінюють на пляжах пісок та вивозять звідти сміття, наскільки чисті за санітарно-хімічними показниками вода в річці та ґрунт на березі. І торік, як і в попередні роки, вони винесли вердикт: пляжі непридатні до використання через недотримання умов їх утримання. Але претензії висловити нікому, бо власників або орендарів у пляжів немає, тож можна сказати, що їх не існує.
Однак бізнесмени непогано облаштовують відпочинковий бізнес на ніби неіснуючих пляжах й на зауваження щодо необхідності дотримання норм їх утримання відповідають: «А ми організовуємо не водний відпочинок, а біля води, тож і не відповідаємо за пляж». Тому ті місця, де кіровоградці навесні гуртом вигрібають тонни сміття, а влітку засмагають і купаються, не є офіційними пляжами, а, за словами Сергія Сидоренка, стихійними місцями відпочинку людей біля води й на воді, де ні стан дна не вивчено, ні постійного аналізу ґрунту й води ніхто не здійснює.
Тож виходячи з того, що чогось глобального для оздоровлення річок у Кіровограді не зроблено, то й цього року офіційного пляжного сезону в нас не буде. Однак люди, як і раніше, купатимуться, наражаючи себе на небезпеку як з води, так і з ґрунту. І якщо цей процес залишатиметься некерованим, то існуватиме ризик виникнення спалахів інфекційних захворювань, травмувань під час купання, випадків загибелі людей на воді.
То що ж робити, аби названих загроз не існувало? Не лише на місцевому, а й на загальнодержавному рівні братися за кардинальну зміну ставлення до нашого водного багатства й оздоровлювати річки, поки вони ще напівживі. Бо років через п’ятдесят уже не буде чого рятувати…
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Войти через социальную сеть