Сегодня 21.10.19, Пн 8:34
Чисто

-7°C

Кропивницкий

Чисто

step up logo



Поиск 

×

Предупреждение

JUser: :_load: Не удалось загрузить пользователя с ID: 5376
Четверг, 26 октября 2017 07:05
ЗЕМЛЮ – ГРОМАДАМ? ЧИ «ПОКУПЦЯМ» ГРОМАД?

В Україні назріває нова «цікава» афера, пов’язана з землею. Вона полягає у замаскованій передачі в приватні руки частини угідь. Оскільки мораторій на продаж землі все ще діє, знайдено спосіб розпорядитися землею без порушення мораторію. А для переключення уваги передачу землі зацікавленим особам подадуть під соусом модної нині децентралізації. Мовляв, земля належатиме об’єднаним територіальним громадам. Питання тільки в тому, кому належатимуть самі ці громади, саме існування яких йде врозріз із нормами Конституції.

 

Втім, про все по порядку. Мова йде про існування двох альтернативних законопроектів – урядового № 7118 та парламентського № 7118-1 (при реєстрації у 2016 році цей документ також мав номер 4355). Останній був підготовлений членами профільного парламентського («аграрного») комітету майже у повному складі. В чому ж відмінність двох документів? Обидва вони говорять про передачу землі об’єднаним територіальним громадам, але є один нюанс: уряд виступає за надання землі поза межами населених пунктів вже сформованим громадам, а парламентське аграрне лобі – за те, аби таким правом володіли й ті громади, які ще не об’єдналися.

 

Скажу по совісті: подібні ігри у протистояння уряду та окремих парламентських груп не мають великого значення. Або – в даному конкретному випадку – взагалі не мають жодного значення. Крім, хіба що, відволікання уваги від головного: об’єднані територіальні громади (у тому вигляді, в якому вони існують зараз), слугують єдиній меті – задоволенню інтересів великих латифундистів, котрі і є неформальними власниками громад. А також їхніх земель та всього, що віднесено до сфери впливу ОТГ.

 

Мені доводилося чути / читати думку невиправних ідеалістів, котрі вважають, що передача землі громадам вплине на їхню автономію та посилить децентралізацію. Зазвичай в якості головного аргументу нагадують про те, що всього в країні – понад 60 млн. га землі, з яких понад 70% (42 млн. га) — земля сільськогосподарського призначення, розташована за межами населених пунктів. З них 32 млн. га розпайовані, проте ще 10,5 млн. га — досі державні. Суттєва частина цих земель перебуває у межах об'єднаних територіальних громад, проте громади не можуть нею керувати. Замість них землею розпоряджаються центральні органи влади.

 

І от, мовляв, коли вся ця земля буде передана в руки громад, останні зможуть розпоряджатися нею на власний розсуд. Зокрема, змінювати цільове призначення приватних ділянок, розташованих у межах населеного пункту та в межах ОТГ. Або впроваджувати плани розвитку територій, вирішувати, де саме розташовуватимуться промислові, сільськогосподарські, інфраструктурні та рекреаційні об'єкти. Однак все це є добрим та успішним лише на папері. Адже українська дійсність вносить суттєві корективи у мрію про децентралізацію.

 

Чому? Відповідь на це питання проста. Тому що земля належить і належатиме не громадам. І навіть не центральній владі. На 90% всі об’єднані територіальні громади знаходяться у власності київських та місцевих землевласників-«феодалів». І закони, які пропонує уряд та парламент, покликані не виправити цю ситуацію, а швиденько організувати великий земельний дерибан, котрий може передувати зняттю мораторію на продаж землі.

 

Останнього від України наполегливо вимагають наші спонсори та донори. Запустити ринок землі радить, зокрема, Всесвітній банк. А уряд Гройсмана натомість відповідає, що мораторій діятиме як мінімум до ухвалення пакету «земельних» законів. Таке ухвалення – в руках Верховної Ради, а отже, законодавча та виконавча гілка влади лише зображують жорсткий клінч, а насправді діють у повній синергії.

 

Питання щодо того, чи потрібен Україні вільний ринок землі – окрема велика проблема. Побідна ідея має як плюси, так і мінуси. Власне, всі «за» давно відомі й озвучені. Відсутність вільного земельного ринку гальмує здорову конкуренцію та зростання сільськогосподарської галузі; неефективне управління земельними ресурсами позбавляє мотивації фермерські господарства; Україна як аграрна держава втрачає привабливість на світовому ринку тощо.

 

Все сказане – цілком і повністю справедливо, проте бажання навести лад у цій царині має корелювати з оцінками всіх ризиків, які несе зняття мораторію. Пірові перемоги нам не потрібні, і, якщо вдуматися, шанс вийти на вільний ринок без суттєвих втрат наразі є нульовим.

 

Однак мова зараз навіть не про це. А про те, що до гіпотетичного зняття мораторію важливо перерозподілити ринок землі та закріпити його в руках певної групи людей. Коли ж (і якщо!) земля таки поступить у вільний продаж, ті, хто зараз заявлять про себе як про її орендаторів, матимуть право на першочерговий викуп земельних ділянок. А що буде далі з цією землею – відомо лише її власникам.

 

Це у Данії землю сільськогосподарського призначення продають виключно на умовах збереження статус-кво цієї землі. Покупець має довести, що планує займатися саме фермерством й нічим іншим – зокрема, останні вісім років перед купівлею він мусить прожити у сільській місцевості. Діють й інші запобіжники: скуповування паїв і доведення земельної ділянки до розмірів понад 150 гектарів заборонено законом, коли ж придбана нерухомість сягає 30 га, власник повинен підтвердити свою професійну кваліфікацію й продемонструвати результати своєї праці на цій землі. Юридичним особам в Данії с/х угіддя не продаються взагалі, права на придбання мають тільки приватні господарі.

 

В Україні ж все переставлено з ніг на голову. І ті, хто зараз гучніше за інших кричить про інтереси ОТГ, роблять вигляд, що не помічають очевидних речей. Наприклад, того, що земля вже давно розбазарена та віддана на відкуп «своїм» людям – тим «смотрящім» від громади, за якими стоять її фактичні власники. Натомість прості громадяни роками не можуть отримати дозвіл на 10 соток землі, а «вповноважені» представники громади ділять землю між собою гектарами.

 

Мабуть, немає в Україні більш корумпованою царини, ніж земельна сфера. Такої кількості порушень законодавства, як тут, годі й шукати. Однак не грою в ОТГ вирішуються подібні проблеми. Землею все ж має розпоряджатися виборний орган – обласна або районна рада. Але не земельні монополісти, не олігархат, що спирається на чинну владу. Без чіткого розуміння того, що відбувається зараз, так звані децентралізовані громади й надалі слугуватимуть ширмою для вельми неприглядних речей, а подекуди – й для відвертих антидержавних злочинів. 

Михайло Поживанов

Прочитано 4585 раз
    Оцените материал
    (2 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран