Сегодня 23.10.18, Вт 12:09
Перем. облачность

6°C

Кропивницкий

Перем. облачность

step up logo



Поиск 

Четверг, 10 мая 2018 07:11
ТЯГАР ПОДАТКІВ: ЯК НЕ ВПАСТИ В ПРІРВУ ОСТАТОЧНО

Говорячи про те, чому Україна гальмує у розвитку та поступається іншим країнам, зокрема, й тим державам Східної Європи, яким втеча з соціалістичного минулого вдалася краще, ми найчастіше згадуємо корупцію. І це правильно. Однак акцентувати завжди тільки на корупції означає помічати лише одну хворобу й ігнорувати інші.

У нас майже не говорять про те, як безнадійно відстає Україна від цивілізованого світу у технологічному плані або ж про те, в якому варварському стані перебуває вітчизняна наука. Нарешті, мало хто вголос проговорює той очевидний факт, що ринкова економіка (в класичному розумінні цього терміну) в Україні так й не була побудована і що у нас правлять бал монополії – майже так само, як і за «совка», з тією тільки різницею, що зараз головним монополістом виступає не держава, а з десяток очільників олігархічних кланів.

Нарешті, є ще один чинник, котрий постійно відкидає нас назад, відлякуючи потенційних інвесторів, це – значний податковий тягар, котрий відчуває на собі вітчизняний бізнес. Мається на увазі: той бізнес, котрий зумів вижити – принаймні, станом на зараз. Для порівняння: в структурі ВВП США всі податки разом узяті складають 24%, в Китаї – 20%, в Індії та інших країнах, які розвиваються – нижче 20%, в Україні ж «податковий внесок» у ВВП наближається до 40%. При цьому у нас – величезна армія чиновників, тобто тих осіб, котрі не виробляють продукт, що підлягає оподаткуванню. Пораховано, що один чиновник в Україні припадає на 170 громадян, і це – приголомшлива цифра, особливо, якщо порівняти із тим, що один лікар (згідно із розрахунками міністерства охорони здоров’я) припадає на 2000 пацієнтів.

А тим часом, чавлячи податками бізнес, Україна опиняється на периферії розвиненого світу. Приміром, фахівці стверджують, що в авіаційній галузі точка неповернення буде пройдена через три роки, а у суднобудівництві вона вже досягнута. Будувати конкурентоздатні кораблі ми вже не в стані, незабаром розучимось конструювати й літаки, адже надто сильно відстаємо в технологіях й скоро не зможемо надолужити все упущене. Бути чи не бути Україні суто сировинним придатком до більш розвинених держав (адже навіть наша переробна промисловість шкутильгає на обидві ноги та пасе задніх), залежить, зокрема, й від того, наскільки сприятливий (або ні) клімат для розвитку бізнесу буде створено всередині держави.

Наразі, втім, сприятливий клімат не створено не тільки для бізнесу, а й для рядових членів соціуму, яких держава також виснажує податками, роблячи це у менш помітний спосіб. Ще на етапі нарахування заробітної плати працедавець має виплатити єдиний соціальний внесок, який дорівнює 22% від «мінімалки» й наразі становить 819 гривень. Крім цього ті, хто отримує «білу» зарплату, недораховуються 18% від свого окладу, адже саме стільки забирає податок на доходи фізичних осіб. Ще 1,5% йде на військовий збір. Після того, як від нашої зарплати працедавець та держава вже «відкусили» свій пай, ми знову таки продовжуємо сплачувати податки.

Ми віддаємо їх при кожній покупці, сплачуючи 20% податку на додану вартість. А якщо йдеться про підакцизні товари (тютюн, алкоголь, паливо), то за них ми платимо додаткові збори. Таким чином, якщо взяти середню зарплату за минулий рік й виходити з того, що вона дорівнювала 7,5 тис. гривень, можна стверджувати, що після всіх підрахувань працівник отримував з цієї суми близько 4,5 тисяч «на руки». Решта ж зникала невідомо куди, оскільки про те, що наші гроші йшли на розвиток вітчизняної економіки, говорити не доводиться.

Якою є зворотна сторона медалі під назвою «високі податки»? Цю проблему можна розглядати у багатьох площинах. Наприклад, якщо говорити про підакцизні товари, то при низькій платоспроможності населення подальше підвищення акцизів призводить не стільки до додаткових надходжень у бюджет, скільки до збільшення контрабанди, тінізації економіки та до підробок під якісні марки, котрі будуть викидатися на ринок. І це – лише один з багатьох негативних наслідків.

Інший момент. При обліковій ставці у 16% (тобто нормі відсотка, котра стягується НБУ при рефінансуванні комерційних банків) доступ до кредитів є доволі обмеженим, перетворюючись на задоволення, яке не кожному по кишені – передусім, малому та середньому бізнесу, котрий й створює робочі місця. Втім, навіть великому бізнесу (тобто підприємствам, де можуть бути задіяні більше 250 працівників) в українських умовах буває непереливки. Наприклад, якщо говорити про обіцяну урядом приватизацію державних об’єктів, то слід зауважити, що бажаючих придбати останні (принаймні, серед вітчизняних покупців) буде небагато – купівельна спроможність соціуму падає, і це в тій чи іншій мірі торкається всіх верств населення – від зовсім злиденних до доволі забезпечених.

Переживаючи фінансову скруту, бізнес буде або банкротувати, або йти в тінь, й визначити, яке зло є меншим, доволі тяжко. І це при тому, що саме успішний невеликий бізнес, на думку наших європейських партнерів, є ознакою прогресивної економіки. На жаль, в Україні щороку кількість суб’єктів малого та середнього бізнесу стрімко зменшується, тож наразі можна навіть не мріяти про те, аби збільшити їхню кількість – достатньо й більш реалістичного завдання, яке має полягати у збереженні хоча б того, що є на сьогоднішній день. Державну політику слід спрямувати на те, щоб підприємцям було легше залишатись у бізнесі.

Поганий для малого та середнього бізнесу клімат має декілька шляхів покращення. Це й активне застосування політики дерегуляції, тобто зменшення присутності бюрократів у бізнесі, й спрощення державного управління та ліквідація обтяжливих процедур, й, звісно ж, зниження податків для підприємців. Як не парадоксально це звучить, але відмова від викручування рук дозволить швидше наповнити бюджет та підтримати купівельну спроможність населення. Тим паче на тлі галопуючої інфляції. До речі, якщо говорити про інфляцію, то в Росії, котра знаходиться під санкціями, вона становить 4,4%, тоді як в Україні (що користується підтримкою міжнародних фінансових партнерів) відповідні показники прогнозують на рівні десяти й вище відсотків.

Подібна ситуація потребує негайної корекції, інакше – у випадку й подальшого відтоку з України робочої сили – ми розучимось не тільки будувати літаки, а й навіть саджати картоплю. Відтак не лише на обіцяних реформах, а на самій державі Україна можна буде ставити жирний хрест.

 

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Прочитано 2629 раз
    Оцените материал
    (3 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Октябрь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран