Сегодня 18.09.19, Ср 2:36
Чисто

-7°C

Кропивницкий

Чисто

step up logo



Поиск 

×

Предупреждение

JUser: :_load: Не удалось загрузить пользователя с ID: 5376
Вторник, 12 мая 2015 12:03
І ПІСЛЯ СМЕРТІ СЕРВІС ТОЙ САМИЙ…

На перший погляд, дивно, що чимало літніх кіровоградців хочуть при  житті бачити місце, де будуть поховані після своєї смерті. Але з огляду на те, що люди звикли усе планувати, то чому б не спланувати своє посмертне  майбутнє, а водночас позбавити зайвого клопоту рідню. Цікаво, майже усі переконані, що зручне місце на цвинтарі можна купити. А як насправді? Ми спробували це з’ясувати. 

Якщо на Новолелеківському або Далекосхідному кладовищах вже поховані ваші близькі родичі і поряд з могилою є вільне місце, то можна зарезервувати його, огородивши бетонним бордюром чи огорожею, - роз’яснює начальник КП «Ритуальна служба» Олександр Єременко. - Для цього слід пред’явити свідоцтво про смерть померлого та написати відповідну заяву. Земля (1,8х1,8 м для однієї могили та 1,8х2,2 м для подвійної) надається безкоштовно, бо є комунальною власністю, а послуга зі встановлення бордюру коштує близько 1000 грн.

Згідно із законом про поховання живим не можна надавати нове місце на цвинтарі, проте О.Єременко каже, що в окремих випадках комунальне підприємство іде на зустріч такому бажанню літніх людей, в яких немає родичів. І тоді вони облаштовують його як їм заманеться, залишаючи нішу для розміщення труни.

На Новолелеківському та Далекосхідному кладовищах є багато зарезервованих місць для майбутніх поховань. Працівник, який підміняв доглядача Новолелеківського цвинтаря запевнив, що для резервування місця на кладовищі там обов’язково мають бути поховані родичі, але місце може бути виділене не тільки поблизу вже існуючого поховання.

Жінка ж, яка продавала біля входу кладовища штучні квіти, вважає, що за гроші можна придбати місце і тоді, коли жоден з родичів тут не похований. Мовляв, такого тут вистачає, а звертатися найкраще до керівництва КП «Ритуальна служба». У розташованій поряд із зупинкою фірмі з виготовлення пам’ятників та огорож теж сказали, що не обов’язково мати похованого на цвинтарі родича, головне домовитись з доглядачем кладовища.

Доглядача Далекосхідного цвинтаря Василя Павленка вдалося зустріти на території кладовища. Він пояснив, що існує кілька варіантів. Наприклад, після смерті когось з близьких їх можна поховати в огорожу вже існуючої могили родича, пред’явивши свідоцтво про його смерть. Якщо свідоцтво загублене, то його можна поновити в органах  ДРАЦСу.  За законом підпоховання можна проводити, якщо померлий є чоловіком (дружиною), сином (дочкою), рідним братом (сестрою), онуком (онукою), дідом (бабусею) раніше похованої особи. Однак, за словами Василя Сергійовича, він завжди іде на зустріч, якщо у могилі похований хтось з далекої рідні. Виходь, якщо ви зможете в когось купити чуже свідоцтво про смерть, то особливих проблем з похованням вашого родича на цій могилі не виникне. Адже право на проведення підпоховання, благоустрій могили, встановлення пам’ятників, посадку та викорчування дерев має той, у кого зберігається свідоцтво про смерть. Поховання поверх старої могили у Кіровограді дуже рідко робиться (для цього спершу вирита могила має бути достатньо глибокою). Зазвичай в існуючих огорожах могил вистачає місця для розташування ще однієї труни. 

Іншим варіантом є надання місць живим в окремому так званому цокольному ряді цвинтаря, там, де зараз риють нові могили. Іти пішки туди досить далеко (від початку Далекосхідного цвинтаря більше 30 хв.), але зрідка туди ходять маршрутки. Тобто надання вільних місць живим є звичайною практикою, а не рідким явищем, як запевняв О.Єременко. Попри сумнівну законність виділення таких місць, люди вкладають в облаштування майбутньої могили багато грошей, навіть пам’ятники собі ставлять без дати смерті. Забуваючи про те, що поки немає свідоцтва про смерть, довести право на користування коштовними могильними спорудами доволі складно. Оскільки набуття приватної власності на земельну ділянку під місцем поховання у вітчизняному законодавстві не передбачене, то є ризик, що на облагороджене вами місце через деякий час може хтось спокуситися.

Безпечнішим варіантом є резервування одиночного чи подвійного місця біля свіжої могили померлого родича. Відповідна заява пишеться протягом місяця після поховання. Дозвіл комунального підприємства слід зареєструвати у спеціальному журналі кладовища. Коли місце огороджено і є свідоцтво про смерть, ви більше захищені від зазіхачів на чуже.

Звісно, зручніше та й набагато престижніше взяти місце для могили на початку цвинтаря у почесному ряді. Там мають ховати тих, в кого є особливі заслуги перед містом: депутатів міськради кількох скликань, чиновників високого рангу, провідних бізнесменів, видатних діячів культури і спорту тощо. Словом, усіх, хто, на думку керівництва міста, гідний такої честі. Отож коли, така людина помирає, слід іти до мера міста (секретаря міськради) і, якщо він підпише відповідне розпорядження, то для померлого виділять місце у почесному ряді. Утім, працівники Далекосхідного цвинтаря стверджують, що основними претендентами на місця в почесному ряді є не стільки відомі, скільки багаті люди. Якщо ти навіть нічого не зробив для міста, але зміг „сподобатися” керівництву, то будеш лежати серед видатних кіровоградців.

До речі, чимало відвідувачів цвинтаря розглядають постаменти почесного ряду наче дивовижні експонати музею. Благородна величність відображених на камені образів спонукає і їх залишити нащадкам подібну згадку про себе.

ЯКИЙ ЦВИНТАР – ТАКИЙ ГОСПОДАР

Кажуть, що людина живе, поки про неї хоч хтось пам’ятає. Напевно тому і приходять кіровоградці на могили померлих родичів. Особисто я навідуюся на Далекосхідний цвинтар раз на рік. Не тому, що дуже сумую за родичкою, а тому, що крім мене нікому подбати про її могилку. Цього року не зміг піти на кладовище у поминальні дні, пішов після Дня Перемоги. Побачене вразило! Я не сподівався побачити на цвинтарі ідеальний порядок. Проте не думав, що доведеться шукати могилу у занедбаному лісі. Справді, дороги у багатьох міжряддях засипані кипами сміття і майже зникли. Між могилами доводиться буквально продиратися крізь зарості кущів та бур’янів.

Насилу знайшов могилу родички, шукав майже годину. І не дивно, бо поховання, на які ніхто не приходить, перетворилися на густий чагарник в огорожі. Острівці цієї буйної зелені затуляють усе, що позаду них. До мозолів на руках вирізаю паростки дерев на могилці, у міжряддях і частково на сусідніх могилах. Але ж увесь цвинтар не прибереш… Тож виникає великий сумнів, що знайду ту могилу наступного разу.

Схожа ситуація на усіх цвинтарях міста. Звісно, значно молодше Новолелеківське кладовище не настільки заросло, але після вихідних там багато бруду.

Запитую начальника КП «Ритуальна служба» Олександра Єременка, чому кладовища міста такі занедбані. Олександр Валентинович каже, що підприємству не вистачає працівників і техніки. На найбільшому Далекосхідному кладовищі, яке має площу 125 га (там поховано близько 50 тис. чоловік), повинно працювати 15-20 прибиральників, а працює лише 4. Навесні та восени вирубати зарості допомагають безробітні, яких центр зайнятості направляє на громадські роботи. Проте не відчувається, що ця допомога приносить якусь користь. До того ж, за словами Єременка, дерева на території могил є власністю господарів, які їх посадили. Тому вирубати їх підприємство нібито не має права. Однак не треба бути професором, щоб відрізнити окремі красиві дерева від щільної дикої парості.

Якщо людина не може знайти могилу родича, то Єременко радить показати працівникам цвинтаря свідоцтво про смерть і вони спочатку за номером знайдуть могилу на плані кладовища, а потім прорахують її реальне розташування. Іногородні ж родичі чи знайомі померлого аж ніяк не зможуть самостійно розшукати певну могилу. Адже на жодному кіровоградському цвинтарі немає вказівників: ні секторів, ні рядів, ні номерів могил. На таку «дрібницю» в бюджеті міста бракує коштів.

Варто зауважити, що в усьому світі найважливішими подіями в житті людини вважаються народження, одруження і смерть. Тому про кладовища у цивілізованих країнах дбають набагато краще. Безперечно, влада могла б відшукати потрібні кошти, якби чиновники менше крали – про це регулярно сповіщають нам органи прокуратури.

НАОДИНЦІ З ГОРЕМ

Для того, щоб направити до моргу покійника старше 60 років, спочатку з поліклініки, де ця людина лікувалася, потрібно взяти довідку про причину смерті. Але часто трапляється, що люди помирають уночі або у вихідні дні. Тоді лікаря, який може засвідчити, що особа померла своєю смертю ніколи не знайдеш. Якщо ж немає довідки, то міліція не дозволяє везти мерця до моргу, а везти тіло до судмедекспертів на розтин теж немає підстав. От і лежить небіжчик вдома, а навесні та влітку трупи дуже швидко розкладаються, особливо тих людей, які померли від раку або хворіли на цукровий діабет. Буває, що родич померлого просто боїться залишатися наодинці з трупом.

Навіть, якщо лікаря вдається знайти, то далеко не в кожному випадку він погоджується надавати довідку про причину смерті. І що ж тоді робити розбитій горем рідні? Інший бік проблеми полягає в тому, що й при наявності належної довідки, померлих не хочуть приймати у морзі. Мовляв, там немає вільного місця. Отож нерідко швидка допомога цілу ніч возить мерця від одного моргу до іншого поки нарешті влаштує злощасне тіло. З огляду на усі бюрократичні затримки звичайна доставка тіла покійного до моргу розтягується на 2-3 дні.

Тим часом таку послугу незаконно здійснюють приватні поховальні бюро. Вони самі приїжджають або телефонують до рідні померлого. Очевидно, у тих, хто знає про смерть, є зацікавленість інформувати поховальні контори. Зазвичай приватні структури швидше звільнять вас від тіла, але це обійдеться вам вдвічі дорожче (від 600 грн і більше).

 

В управлінні охорони здоров’я Кіровоградської міськради повідомили, що в усіх поліклініках міста розроблений графік чергування лікарів у нічний час та вихідні дні, аби хтось міг надати довідку про причину смерті. Нерідко лікарі так би мовити „чергують” у себе вдома. Але міліція нібито добре обізнана з цим графіком і у разі потреби сама їде (бо знає куди) до чергового лікаря, везе його до поліклініки, щоб він ознайомився з медичною карткою покійного та видав потрібну довідку. Слухаєш наче фантастику. Однак, якщо рідні погодяться почекати до ранку, то такі поїздки не здійснюють... 

Виявляється, лікар дійсно має право не надати довідку про причину смерті. У таких випадках: якщо померлий взагалі не звертався до медичного закладу, якщо у нього не було захворювань, які могли призвести до смерті, або лікарі більше місця не бачили хворого. Виходить, літні люди мусять з останніх сил щомісяця повзти до поліклініки, аби після смерті не завдавати зайвого клопоту рідні. Отже, якщо лікар сумнівається, від чого померла старезна бабуся або дідусь (наче й без обстежень не зрозуміло, що від старості), то літніх небіжчиків везуть на розтин до патологоанатомічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги (четверта міська лікарня). Після розтину родичі мають везти тіло додому або у якийсь морг. Молодих же мерців, які не мали невиліковних хвороб, безкоштовно доставляють у селище Нове на судмедекспертизу й у тамтешньому морзі вони залишаються до поховання, тобто з цим простіше. 

Ситуацію з моргами прояснив Олександр Єременко. За його словами, у Кіровограді за добу помирає не більше 5-6 чоловік. Враховуючи, що у місті є чотири морги, вони аж ніяк не можуть бути переповнені. Зважимо на те, що один тільки морг четвертої міської лікарні розрахований на чотирьох мерців. Просто не в усіх моргах налагоджене нічне чергування, тож персоналу моргу легше послатися на відсутність місць, ніж уночі приймати покійника, вважає Єременко.

Нічні візити до моргу трапляються не тільки тому, що люди помирають уночі. Єременко стверджує, що у 60% випадків міліція приїжджає за викликом про смерть аж після 18.00 (щоб встановити факт ненасильницької смерті). Мовляв, з’явитися раніше правоохоронцям заважають поточні справи.

Важко сказати, що саме впливає на існування проблеми літніх мерців: недостатня кількість міліціонерів та лікарів чи їхня звичка не поспішати без додаткового заохочення? Напевно і те, і інше. А ще заважають безглузді інструкції, які створюють столичні чиновники, рівняючись на Європу. На жаль, європейський порядок погано приживається у нашій розхлябаній  країні.

 

Віталій Ніколаєвський

Прочитано 2377 раз
    Оцените материал
    (16 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Сентябрь 2019 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран