Сегодня 20.11.19, Ср 11:30
Чисто

-7°C

Кропивницкий

Чисто

step up logo



Поиск 

×

Предупреждение

JUser: :_load: Не удалось загрузить пользователя с ID: 5376
Четверг, 07 апреля 2016 13:07
ОЛЕКСАНДР МАКІЄНКО: «ВЛАДА  - ЦЕ АПАРАТ ПРИМУСУ, АЛЕ НІЩО НЕ ЗАВАЖАЄ НАМ БУТИ ЛЮДЬМИ…»

Є така східна мудрість: «Життя нагадує драбину. Людина живе доти,  доки продовжує рухатись нагору». І сьогодні наш співрозмовник – саме така яскрава особистість. В принципі, в Кіровограді його ім`я відоме майже всім.

 

Олександр Іванович Макієнко – людина надзвичайно цікава і за своє життя встиг зробити немало. Та він і сам зізнається, що не може всидіти без діла, і вважає, що життя дається людині для того, щоб встигнути зробити якомога більше.

Олександр Іванович встиг побувати головою 5 обласних і місцевих осередків різних політичних партій, приймав активну участь у всіх виборчих кампаніях, починаючи із 1990 року, заснував декілька громадських організацій, працював начальником ЖЕКу №1, заступником начальника управління житлово-комунального господарства м. Кіровограда, начальником аеропорту «Кіровоград».

Нам пощастило особисто поспілкуватись із цією людиною, дізнатись подробиці його діяльності та почути власне бачення розвитку нашого міста та України в цілому.

 

Олександре Івановичу, Ви казали, що жили в Росії. Розкажіть трохи більше про себе.

- Я там працював певний час. Тоді ж не було поділу на Україна-Росія. Був один Радянський Союз. Закінчуючи льотне училище, мої хлопці попадали і на Далекий Схід, і на Північ, і де тільки ми не літали. Так, я пропрацював в Карелії 20 років пілотом малої авіації. Потім, коли закінчилась моя льотна каденція, переїхав сюди на постійне місце проживання, де і знайшов свою дружину. А сам я з міста Ніжин (Чернігівська область). Але з 1988 року я вже проживаю тут і вважаю себе корінним тому, що якщо людина живе в місті 10 років – вона стає корінним жителем, а я вже набагато більше тут живу.

А скільки років Ви пропрацювали пілотом?

- Близько 19 років. Карелія, Петрозаводськ. Там у мене син народився. Дуже холодно там, чесно кажучи. Мені завжди кортіло повернутись до себе, на рідну Україну. І мені тут значно комфортніше, ніж в Росії. І навіть коли я там жив, мені не було дуже комфортно тому, що нас, українців, завжди вважали якимось не таким сортом, могли підколоти, обізвати «хохлом». Нас вже тоді недолюблювали. Хоча ми вважалися одним народом, ніхто по національності не розрізнявся. Але вже відчувалось…

Колись  в Карелії – я був тоді номенклатурою обкому партії, замполітом льотного об’єднання. Горбачов тоді призначив таку посаду. Вона була достатньо серйозною – друга посада після командира. Це була номенклатура партійних органів. Я хоч і літав, але був замполітом усієї авіації Карелії. То мені зразу тоді поставили умову: «У нас в Карелії або росіянин, або карел». Якщо іншої національності, то навіть маленьким керівником партійних органів ти вже не будеш. Тобто, дуже чітка була у них кар’єрна драбинка. Мене це тоді вже вразило.

А коли я сюди приїхав, я був одним із перших в демократичних колах, які розвалювали нашу радянську комуністичну систему. Я був тоді секретарем партійної організації та одночасно начальником ЖЕКу. Так от мій ЖЕК проголосував за недовіру обкому партії. Тоді мене «посунули» спочатку з секретарів, а потім і з начальника ЖЕКу. Потім вже відновили на посаді заступника начальника міського житлово-комунального управління. Двічі я був на цій посаді. Встиг побувати і в обласній адміністрації, і депутатом міської ради, очолював там житлово-комунальну комісію. Потім займався бізнесом, бо була перерва в роботі. Вже після офіційного виходу на пенсію був помічником у Пузакова. Тобто, достатньо активну позицію займав завжди, і зараз займаю. От люди кажуть: «Я не займаюсь тим, чи тим…». А чим же ти тоді займаєшся? Тим, щоб холодильник наповнити? То яке ж це  життя?

 Якщо в тебе потреба тільки поїсти і поспати, то можеш себе людиною навіть не вважати. Мене цікавить абсолютно все: сьогодні я був в бібліотеці, завтра у нас о другій годині збори в громадській раді будуть збори громадських організацій.

 Я представляю свою організацію «Центр соціального партнерства». Тобто, я працюю у багатьох напрямках. Я, можливо, не досяг успіху в якісь вузько спрямованій сфері. Наприклад, якщо я працював би в театрі – я б був, можливо, Заслуженим артистом, якщо б був у спорті, то, можливо б, не став великим спортсменом, але тренером точно міг би бути.

Я освоїв більше 10 робочих професій. Можу покласти камін, піч. Можу збудувати будинок, що я й робив неодноразово. Я сам збудував собі літню кухню. Можу зварити будь-який метал, водити машину. Та і взагалі, крім підводного човна, я управляв усім, що бігає, крутиться, літає, і навіть пірнає тому, що я іще інструктор підводного спорту. Навчався 4 роки заочно в морехідній школі. В мене було судно і я очолював ще й федерацію водних видів спорту Карелії. Робота була командна, тому було багато вільного часу, ще й два вихідних. Тому ми створили там водно-моторний клуб – один із кращих в Північному регіоні. Нам навіть командуючий Північним флотом прислав 2 вагони обладнання. Уявляєте? Тобто, ми достатньо серйозно там займались.

 У нас були яхти, моторні човни, парусники. І для всієї цієї армади було потрібне суддівське судно. І з моєї ініціативи ми його придбали. Я його фактично сам поставив на хід. То був списаний риболовецький траулер. Мені ніхто не вірив. У мене не було вихідних, я не спав, але привів його до ладу. Щоб цим судном управляти потрібні були професійні права. І от я 4 роки провчився у морехідній школі. До води в мене завжди було гарне ставлення. Хоча, коли я вчився в школі, то почав займатись судномоделізмом, а потім моє серце подивилось на небо і я почав займатись авіамоделізмом.

 Був на багатьох змаганнях по всій Україні, в тому числі і в Кіровограді. І мене це затягнуло. Я закінчив Кіровоградську льотну академію. Якщо казати про політичну діяльність, то я очолював 4 обласні і одну міську партійні організації. Чому бігав із однієї в іншу? Наприклад, була партія «Демократичне відродження України». Зараз про неї ніхто не пам’ятає, але тоді це були перші вихідці із компартії.

До речі, я за рік до ГКЧП, після 7 листопада, коли були святкування на площі, були закриті всі проходи і був достатньо суворий режим, пішов за секретарем міської партійної організації і поклав йому на стіл партійний квиток. Після цього почались проблеми. Такі як я, які виходили із партійних рядів комуністів, і сформували місцеву партійну організацію. А по Україні вона вже була зареєстрована як партія «Демократичного відродження України».

Але тоді, коли наш прем’єр-міністр створював НДП (Народно-демократична партія), він ПДВУ підім’яв під себе і коли проходила конференція, нас ніхто навіть не питав, чи згодні ми зі статутом цієї партії. Я не став в цю партію входити. Але залишитись поза увагою не зміг. Тоді Кучма і Гриньов тричі проводили збори активу, який хотів би очолити МБР – «Міжрегіональний блок реформ», і тоді Кучма підсилювався цією партією на балотування. А в Харкові я познайомився з Гриньовим і потім з ним добре дружив і очолював обласну організацію МБР. Їх ідею після цього взяли регіонали. Але це була бандитська партія. Вірніше, сама партія не бандитська – керівники в неї бандитські були. Але я вже тоді там не був.

 Був ще в «Демократичній партії України». Тоді МБР свою роботу припинив тому, що Гриньов виїхав за кордон. Кучма йому тоді сказав, що навіть він, як президент, не зможе допомогти. Вони з Шмаровим продали якесь озброєння і частину грошей на партію кинули. Я цих тонкощів не знав і коли Гриньов виїжджав, я із ним зустрівся: він вибачився за те, що не зміг. Взагалі, хороша людина і його, мабуть, підставили просто. Партія припинила свою роботу, а мене Ігор  Клочек запросив до Демпартії.

 Я погодився, бо мені не було чого робити тоді. Я 4 роки працював помічником народного депутата Антоньєвої і керував міською організацією Демпартії. Тобто, в мене є партійний досвід і з 1985 року я вважаю себе публічним політиком.

 Мені і тоді приходилось проводити партійну роботу перед колективами. Не боюсь виступати і там, де тисячі людей збираються. Я був модератором усіх мітингів за Єлисаветград. Але я вважаю, що громадськість набагато більша і демократично ширша інституція тому, що в партію може піти людина, яка готова міняти статут, розуміти куди йти.

Але у нас депутати обираються і йдуть, мер обирається і йде, а громада і люди залишаються. І вони повинні бути об’єднані в те, що зараз називається громадянським суспільством, де в людей є більше можливостей висловити свої побажання через офіційні інституції. І хоч громадські організації не мають права приймати участь у виборах, але вони мають право впливати на ці вибори.

 І люди повинні більше довіряти таким організаціям тому, що вони не планують владу для себе. Я очолюю громадську організацію «Центр соціального партнерства», яка існує з 1997 року, звітує перед податковою, має юридичне оформлення. За ці роки ми отримали 2 міжнародних гранти, писали багато проектів. Погано те, що у нас інколи владі не потрібно те, що потрібно людям. Вони стоять осторонь від реальних потреб людей. З однієї сторони, це не має підтримки у бюджетному вираженні тому, що будь-який проект потребує фінансування, а з іншого – вони просто ігнорують громадську думку.

 

Я знаю, що Ви зараз очолюєте декілька громадських організацій. Можете розказати, чому саме Ви вирішили їх створити, що Вас на це наштовхнуло?

- Про «Центр соціального партнерства» я дуже коротко сказав. Це ніби ланка між владою і громадою. І ми стояли на тому, щоб якось зрозуміти думку громадськості і передати її владі. Всі наші проекти спрямовані на це і деякі із них успішно виконались. Остання ГО, в якій я є секретарем та ініціатором створення – це ГО «Рух за Єлисаветград».

 Я з самого початку, ще коли сюди переїхав, думав: «Ну, чому Кіровоград?». Кіров тут ніколи не був. Він в основному Північ освоював. Тоді в мене була думка «Чого не поновити історичну назву?». І коли у нас вже був прийнятий Закон «Про декомунізацію», ми привітали цей закон.
Він був абсолютно справедливо прийнятий, щоб позбутися цих комуністичних архаїзмів. Вони абсолютно зайві, вони тяготіть нас до минулого. І несправедливо якось було для Кіровограда тричі міняти назву, не питаючи населення. А коли вже зараз постало питання, як же назвати, то спрацювала ідея страху перед російським більшовизмом. Ніби Єлисаветград - це царська імперська назва.

Ну в першу чергу це ім’я не імперське, а історичне. Тоді ніхто не міг по-іншому назвати місто. Тільки царським указом. Взагалі всі південні міста, такі як Одеса, Миколаїв, Херсон, та й інші називались царськими указами, бо це була територія Царської Росії.  Сам Єлисаветград з’явився, як містечко при фортеці Святої Єлисавети. Вона була заснована офіційним указом королеви Єлизавети, де було написано «Создать крепость имени Святой Елисаветы». Вона сама назвала цю фортецю в честь Святої. А коли саме місто вже отримало свою офіційно затверджену імператрицею Катериною назву, Єлизавети вже не було. Просто історично Єлисаветград – це місто при фортеці. Назва так і перекладається – «Фортечне місто».

І тоді ми активно почали проводити діяльність для того, щоб повернути місто його історичну назву тому, що «Інгульск» - це взагалі тюркська назва, що перекладається як «тиха гавань», майже «гниле болото». Спочатку було «Златопіль». Ну до чого тут взагалі золото і поле, – ніяк не в’яжеться.

 І «Інгульск» не пройшов, бо були мітинги, ми їздили в Київ. Тут було 2 мітинги біля міськради. І зараз ведеться вже боротьба проти другої спроби, назвати наше місто «Кропивницький», хоча Кропивницький, як особистість, не представляє того значення для нашого міста, щоб воно могло мати назву на його честь.
 По-перше, це виходець із польських дворян. По-друге, він не народився в нашому місті, і не похований в ньому. По-третє, як людина він був не зовсім чистої моралі.

 Тоді і театру не було як такого. Були просто одноразові феєричні вистави. А тепер Інститут національної пам’яті, який по суті є трикімнатною квартирою в Києві, яку надавав Ющенко для дослідження теми Голодомору, отримав повноваження пропонувати їх бачення назви для нашого міста, оскільки вони від початку зайнялись темою декомунізації. Не наше бачення, кіровоградців, 67% яких виступило за Єлисаветград, і лише 11% за Інгульск та 1% за Кропивницький.

Так от вони це не вважають за аргумент. Їх, бачте, імперська назва турбує, що через неї тут танки будуть стояти російські. Та якби вони мали змогу, вони б уже давно під Києвом були. Але ж у них територій і військ багато, а руки короткі. Вони до цього часу не можуть піти відкритою агресією і визнати, що приймають участь у війні на Донбасі.

 Тому вважати, що перейменування на Єлисаветград - це якась загроза для України чи Кіровограда – просто дурня. Це люди, завданням яких є мутити воду. Путін побачив, що він військовим шляхом нічого не досягне і пішов шляхом терористичних актів, підбурювання населення.

І потім, коли у нас на мітингах кричать «Путін прийди», а потім нас же у цьому звинувачують, то стає ясно, що це проплачені акції, і зрозуміло, ким проплачені – людьми, які на цьому заробляють гроші і авторитет. А переважна більшість підтверджують своє ставлення до нашого міста, до нашої історії і майбутнього.

 Весь світ знав Єлисаветград, як місто, яке було прикрасою півдня України, і воно повинно таким залишитись і розвиватись надалі під цим святим іменем. І ця громадська організація, яку ми заснували, буде представляти інтереси наших громадян у двох напрямках: повернути місту історичну назву та розвивати Єлисаветград у всіх напрямках господарства, історії, культури, соціальної сфери.
Тобто розвивати усе, чим живе громада, допомагати настільки, наскільки це буде можливо, щоб люди самі могли сказати своє слово. Мені дуже подобається фраза «там живеться простим людям краще, де у влади менше влади».

Наприклад, у швейцарській конфедерації 60% бюджету ділиться громадою та громадськими організаціями. Люди висловлюють свої пропозиції і відстоюють фінансування тих чи інших проектів та програм. А у нас все вирішує влада. Якщо, наприклад, Марковський живе на одному місці, то він біля себе усі дороги заасфальтував. А якщо в нас яма така, що там можуть колеса повідвалюватись, то ніхто нічого не робить.

 Хоча ми не сидимо осторонь і пропонуємо, наполягаємо, але у нас і бюджет короткий, і використовується він неефективно. Так що робота для громадськості ніколи не закінчиться. Може влада помінятись, інші люди прийдуть, а громада буде завжди. Вона може скоротитись чисельністю, в неї можуть змінитись погляди, але вона повинна мати свої права, інакше ми не досягнемо успіху у розвитку місцевого самоврядування і вирішенні власних проблем.  

Ніхто ж крім нас не знає, як краще зробити ту дорогу чи дитячий майданчик. Громада сама скаже: «Дайте нам матеріали на майданчик, ми його самі зробимо, а дорогу вже ви зробіть, бо асфальту й техніки в нас немає». Тобто, якщо так розглядати, то перед громадою завжди будуть стояти завдання, як поліпшити наше життя.

 

Чи є у вас ще якісь організації? Чи лише дві на даний момент?

-  Ну поки що дві. А так я входжу до різних організацій. Колись активно працював у профспілках із підприємництвом. Але зараз вони залишились поза увагою, бо на все не вистачає сил і часу. Займався бізнесом, проводив мітинги у Києві та по Україні, коли були перші спроби встановити касові апарати для приватних бізнесменів, які стояли зі своїми кіосками чи лоточками, де продавали продукцію. І тоді були мільйони підняті людей. І вони своє право відстояли.

 Тобто, громада це сила. І якщо в Києві збереться мільйон людей, то вони будь-яку владу зможуть повалити і поставити іншу. Але ставлять, як правило, не ту, що треба. А які інші громадські організації? Я багато де брав участь, але достатньо тих, що є.

А от організація «Центр соціального партнерства», яка була створена в 1997році… Чому Ви вирішили її створити? Можливо, були конфлікти із владою, чи Ви були нею незадоволені? Чому саме така організація?

- Ясна річ, що не влаштовувало. Не влаштовувало багато чого, і зараз не влаштовує. Влада ж ніколи не прислухаються до громади. Вони вважають, що обрали депутатів і на цьому демократія закінчується. Бюлетень опустив - і можеш забути про свою демократію.  Зараз ідуть зміни, деякі реформи проходять.

 Наприклад, реєстрацію перевели на місцеві органи влади. Раніше паспортні столи були, потім їх перевели у міліцію – там взагалі стало дуже все кримінально. Це такий був крок назад. А зараз передають до місцевих органів влади, то тут уже буде краще. А взагалі я Вам приведу приклад своєї роботи.

 От зараз прийнятий закон, який дозволяє дачні будинки переводити в житлові. І я, як член правління нашого садівничого товариства, отримав завдання випробувати це все на собі. Так от, наші законотворці, які це зробили і Кабінет міністрів, який це схвалив не врахували, що це все доходить лише до місця реєстрації, а далі ніхто нічого не може зробити.

Людина отримала житловий будинок, щоб саму себе зареєструвати, але не може цього зробити тому, що коли видавались ці земельні ділянки, то було написано «для ведення сільськогосподарського виробництва». І реєстратори кажуть, що людина не має право зареєструвати житловий будинок на землях сільськогосподарського призначення. Тобто, землі повинні перейти у статус житлової забудови. А для цього треба отримати акт, провести відповідні дослідження, включаючи навіть буріння свердловин для замірів. Коли приймався закон, вони повинні були написати «в разі, якщо будинок переводиться у житловий, то земельна ділянка автоматично переходить у статус житлової забудови». І все. А цього речення законодавець не вставив і тепер ми не знаємо, як із цієї ситуації вийти.

Куди ми тільки не звертались із цією проблемою. Зараз будемо готувати звернення до Верховної Ради, бо у нас таких людей тисячі. Тобто, проблем у нас багато. І на презентації ми будемо розказувати, які наші плани по допомозі із міськими проблемами, про наші проекти, які показують, як повинно бути. Проблеми у влади були і завжди будуть. Влада – це апарат примусу, яка змушує робити так, як їй потрібно. А наша задача – якомога більше повноважень забрати у влади і самим вирішувати, як має бути. Тоді ніякого примусу не буде і вони добровільно прийматимуть рішення, які їм підходять.

 

Що Ви можете сказати про нашу нинішню владу?

- Якщо казати про центральну владу, то в мене ще була якась надія, коли ми обирали Порошенка. Якось на фоні Майдану я так переживав, ночами дивився телевізор, ночами не спав і молився за кожну убиту душу. Були сподівання, що після цього прийде влада, яка подивиться, що все ж таки попередники були скинуті революційним шляхом із сотнями вбитих. Але ця влада проявила себе навіть гірше, ніж та. Я не міг уявити собі, навіщо людині, яка володіє не тільки «Рошеном», а більше 20 підприємств, акціями яких володіє, такі гроші? Це загальновідомий факт, що «труна кишень не має». Ну ти залишиш дітям, які будуть нещасні з цими грошима, бо можуть піддатись викраденням, вбивствам, шантажам. Людині не треба стільки грошей. От в нормальних країнах, наприклад Фінляндії, немає жодного мільйонера. А у нас у жебрацькій країні – мільярдери. Навіщо людям це? І при цьому вони ще викачують гроші в офшори. Це не влада.

Вони себе вважають владою. Але це не народна влада. Вони до народу не мають відношення. А наша місцева влада – вона так, як була. Вона ніяк не змінилась.

Я неодноразово приходив до міських голів і звертався до них: «От Ви думаєте, що прийшли на 200 років? Ви прийшли на 4 роки. Ви не встигнете подивитись, як Ваша каденція закінчиться. Давайте зробимо щось таке, щоб воно запам’яталось».

От Пузаков зробив площу перед виконкомом, поставив Ангела. Тобто, людина залишила щось після себе. Я пропоную: «Давайте зробимо у місті мікрорайонні організації населення. Проект, який не потребує бюджетних коштів. Ми організуємо людей, щоб вони самі вирішували свої проблеми. Ви з себе знімаєте частину повноважень і передаєте їм. Вони виконують цю роботу без вас, ви скорочуєте собі апарат, ви економите бюджет 2 потім можете 1/10 того, що заощадите, виділити на роботу 2-3 професіоналів у тих мікрорайонах. Зате люди як піднімуть своє бачення того, що вони самі зможуть щось вирішувати. І це буде для вас пам’ятником навічно, що така то влада зробила це.

Дороги. У нас, як то кажуть, тільки лінивий не критикує ці дороги. Зараз у всьому світі покриття ремонтують струйно-ін’єкційним способом. Тобто, спеціальна машина проходить і задуває сумішшю ці вибоїни на дорогах. Не треба гарячий асфальт десь готувати і возити машинами. Все робиться холодним способом. Чого ви це не робите?». Мені відповідають: «Ми дороги будемо ремонтувати тільки капітально». Щоб капітально відремонтувати дороги, потрібно 4 державних бюджети. Ми це зробимо? Так само в житлово-комунальному секторі. Люди чекають що держава їм відремонтує будинки. Коли будинок валиться, то держава вам навіть квартиру не дасть, бо в неї немає на це коштів. Вона не планувала, що будинок завалиться. І ви будете ходити по родичам і знайомим і самі щось будувати. Максимум – вам можуть кредитом допомогти. А зараз підтримати своє житло ви не хочете, бо ви думаєте, що «квартира моя, а будинок – не знаю чий». Так і по дорогам. Тобто багато таких проектів, які можуть щось змінити. І звертаюсь до всіх. Тільки нещодавно до Смірнова звертався, але він ніяк не відреагував. Але зараз його вже нема. Я весь час десь у русі, із кимсь зустрічаюсь, щось постійно планую.

На місці не сидите?

- А воно і не сидиться якось. Якщо я вдома, то обов’язково щось роблю. Я не можу просто сісти і дивитись новини. Постійно щось роблю, майструю на подвір’ї  чи біля саду. Все на моїх плечах.

 

Зрозуміло. Скажіть, ваша організація «Рух за Єлисаветград» має намір якось співпрацювати із владою, можливо допомагати їй?

- Ну, а як же. Від влади ми нікуди не дінемось, яка б вона не була. Без неї ти не представляєш нічого. Сам ти можеш мітинг якийсь організувати. Але проти кого? Проти влади. Цим ще більше погіршиш ситуацію і нічого не доб’єшся.

 Це вже коли владою прийнято якесь рішення, що протирічить інтересам громади, тоді вже потрібно організовуватись і стояти проти. Але попередньо повинен сказати, що це невірне рішення, що непотрібно його приймати і воно буде опротестовано. Оце і є робота громадського активу для того, щоб із владою налагодити контакт. Війна ні до чого доброго не приводить. У війні не буває переможців.

 

Спілкувався Олександр Стрілець

Прочитано 2564 раз
    Оцените материал
    (1 Голосовать)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Ноябрь 2019 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран