Сегодня 19.09.18, Ср 8:44
Сильная облачность

20°C

Кропивницкий

Сильная облачность

step up logo



Поиск 

Среда, 11 июля 2018 06:18
ХЛОРНА ПАНІКА В УКРАЇНІ. ТРОХИ КОМУНАЛЬНОЇ ХІМІЇ ДЛЯ МЕРІВ

Чому з крана французів тече напівмінеральна вода, а у нас «пиво»?

Столичний градоначальник збирається будувати пішохідний міст між Володимирською гіркою та Хрещатим парком (себто сумновідомою «аркою дружби»). Висотою 36 метрів, довжиною – 222 і вартістю у 80 мільйонів гривень. Кличкові говорять, що прожект цей може й почекати, а ще краще – бути анульованим. Бо, по-перше, жодної потреби в ньому нема; по-друге, це буде не легенький ажурний місточок, а ціла махіна (за задумом, ним зможе пересуватися снігоприбиральна техніка!), котра в підсумку ризикує зруйнувати два пам’ятники: князю Володимиру та Магдебурзькому праву. Та й головне – і це по-третє – невже в міста є зайві 80 мільйонів, котрі аж горять, так просяться бути «освоєними»?

Тоді підкажемо меру, куди їх краще вкласти: у завод із виробництва гіпохлориту натрію. Заступник Кличка по КМДА Петро Пантелєєв анонсував будівництво такого підприємства, додавши, що ціна питання – 400 млн грн. Вважаймо, що п’яту частину необхідної суми ми місту вже знайшли. Ще парочка відмов від гігантоманії, й завод почне виробляти натрій. А там, може, дійде черга й до розбудови метро, котре у Києві виглядає дуже скромно порівняно із іншими столицями.

Як писав нещодавно «Главком», на реконструкції все тієї ж таки Володимирської гірки зацікавлені особи дуже добре нагріли руки. Однак недавній інцидент із буцімто виниклим дефіцитом хлору змушує замислитися над пріоритетами під час вкладення коштів. Нагадаю, що «Дніпроазот», чиєю продукцією послуговується понад 70% підприємств водопостачання, у червні призупинив роботу через високі ціни на газ і вимагає у держави знизити їх для хімічної промисловості. Без хлору вода з крану буде просто технічною рідиною, придатною виключно для каналізації і не придатною навіть для миття. 

А між тим в цивілізованому світі воду давно знезаражують іншими методами, тож, може, й добре, що «Дніпроазот» збунтувався проти цін на газ – є привід поговорити про відмову від хлору. Як людина, яка тривалий час жила у Відні, засвідчу, що в цьому місті джерелом водопостачання слугують ключі на схилах Північних Альп і плато Хохшваб. Звідки вода постачається по тунелях і водоводах. Ця вода має високу якість, і її обробка обмежена лише застосуванням в невеликих обсягах двоокису хлору. 

В Україні такий номер не пройде, бо у нас немає ані Альп, ані Хохшвабу. Українці п'ють в основному воду з річок – це 80% води, решта 20% беруться з підземних джерел. Але наша біда полягає не в цьому, а в плачевному стані вкрай зношених водопровідних, насосних станцій та очисних споруд, а також у застарілих технологічних процесах. До речі, вся наша водна «логістика» ще й настільки дірява, що в процесі транспортування в Україні втрачається до 25% води. 

За контролем якості води у нас наглядає Державна санітарна служба. Близько 19 тисяч централізованих систем питного водопостачання контролюються санітарно-епідеміологічними станціями. Але кількість водопроводів, які не відповідають нормам, постійно збільшується. Центральним водопостачанням користуються більше 70% населення України. Це все міста, майже 90% селищ міського типу та 23% сіл. За даними Укрстату (дані без урахування окупованих територій), протягом 2017 року було забрано з природних джерел 9,7 млн кубометрів води. Тоді як потужність очисних споруд – лише 5,8 млн кубометрів, тобто обробити такі споруди змогли трохи більше половини забраної води, а решту не очистили взагалі або очистили недостатньо якісно. 

Хоча водоканали стверджують, що українська вода після очищення відповідає стандартам ЄС, однак все одно з кранів часто тече дивна рідина, схожа то на пиво, то на каламутну річкову воду з мулом, то на кавовий осад. Причина зазвичай криється в огидному стані водопровідних систем, яким часто понад 50 років. Їх реконструкція коштує шалених витрат, тому проблема залишається хронічно не вирішеною. 

Однак повернемося до Європи (і не тільки), в яку ми все ще йдемо разом зі своїм хлором. Можна знайти інформацію, що в Токіо очищення води включає в себе озонізацію і застосування біологічних фільтрів з активованого вугілля. У Гельсінкі на очисних спорудах вода обробляється сульфатом заліза, далі пропускається через піщані фільтри, а потім проходить ще кілька етапів знезараження. У Парижі воду очищують озоном, також пропускають через піщані фільтри, а потім ще раз озонують і «доочищують» активованим вугіллям. У Берліні воду піддають аерації, тобто насичують рідину киснем. Потім за допомогою реагентів абсорбують залізо і марганець, а далі фільтрують через піщані фільтри. 

Дещо детальніше варто зупинитися на Франції та Німеччині, позаяк автор матеріалу знає про тамтешню «водну» ситуацію не з чуток. Отже, у Німеччині налічується 10 тисяч очисних споруд. А на ринку існують близько 6,5 тисячі постачальників води різних форм власності. 94% відпрацьованої води проходить очищення відповідно до вимог директив ЄС. Цей показник набагато більше, ніж у Франції або Великобританії. За результатами опитування, проведеного компанією BDEW, 92% німців були задоволені або дуже задоволені якістю їхньої питної води. 

Французи теж споживають дуже якісну воду. У цій державі – і це дуже важливо! – відповідальність за поставку, збір і очищення води лежить на муніципалітетах. Вони часто віддають поставку і очищення води під довгострокові контракти приватним підприємствам і асоціаціям. За даними міністерства навколишнього середовища Франції, 75% водопостачання і 50% санітарізаціі знаходяться в приватних руках. А державою встановлюються науково розроблені стандарти якості води в 70 критеріях з верхньою і нижньою межею. По суті, з крана французів тече напівмінеральна вода. 

Децентралізація всього, що пов’язане з водою, має місце й у Німеччині. Там також багато етапів виробництва питної води віддано у приватні руки, а контроль здійснюють муніципалітети. В Україні (і Києві зокрема) ніхто нічого не контролює, не віддає у лізинг, не очищає й не знезаражує як слід. Паніка довкола хлору змусила гендиректора «Київводоканалу» Дмитра Новицького заявити, що на випадок форс-мажору у підприємстві «розглядають» (дослівно!) різні способи заміни хлору на інші речовини. Проте розглядин мало, хотілося б чіткіше усвідомити, чим збирається «Київводоканал» очищати питну воду, якщо завтра в країні хлор закінчиться, а натрій так і не почнеться.

Добре було б, якби на це питання відповів також й Віталій Кличко, якщо він тільки не надто зайнятий проектуванням мостів та світлого майбутнього. Але тут мерія мовчить як в рот води набрала – тієї самої, без очисних реагентів. І це є дуже некорисним – як для можновладців, так і для містян, хоча останніх, звісно, куди як більш шкода.

 

Михайло Поживанов, для «Главкома» 
Прочитано 1999 раз
    Оцените материал
    (1 Голосовать)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Сентябрь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран