Сегодня 15.12.18, Сб 4:18
Облачно

-2°C

Кропивницкий

Облачно

step up logo



Поиск 

Среда, 21 ноября 2018 09:20
МАЙДАН. +5

Напевно, питання, котре в ці дні виникає у кожного, полягає в тому, чому у нас не вийшло?.. Бо в нас таки не вийшло. Не вийшло змінити владу, а відтак – і країну. Навіть попри пролиту – вперше за 26 років – кров. Відразу скажу, кров Небесної сотні – не та, котра могла б справити враження на наступників Януковича. Інша річ, якби це була кров самого Януковича.

Так, це був би доволі жорсткий сценарій, за втілення якого Вікторія Нуланд не дала б його виконавцям печиво. Чи то пак сандвічі. Зате це була б доволі дієва акція. Геродот розповідає про царя Камбіса, в котрого був такий собі суддя Сісамн. Був він, напевно, з Печерського суду, а втім, це не уточнюється. Сісамн ухвалив несправедливий вирок, й Камбіс наказав здерти з нього шкіру. А потім – оббити нею крісло наступного судді. Чи був і той в свою чергу спійманий на корупції – про це історія мовчить. Але думається, що ні.

Втім, лишимо у спокої шкіру Януковича. Тим паче, що вона лишилася у нього й разом з ним емігрувала до Росії. Провина Януковича – у його циклопічній тупості, провина нинішньої влади – у небувалій підлості. Що гірше, що краще – сказати важко. Однак годі зрадофільства. У тому, що у нас «не вийшло», соціум винний не менший за керівну верхівку.

Так, це непопулярна теза, але міркуватимемо логічно. Як так сталося, що влада-сатана дісталася таким янголам як ми? Хоча – уточнення: а ми дійсно – янголи? Або хай навіть не янголи. Ми дійсно – тверезомисляча громада, яка чітко знає, чого хоче? Бо відповідь «хочемо, щоб все було добре» або навіть «хочемо, щоб ніхто не крав і всі грали за правилами» – це не відповідь. Це якраз – уникання відповіді.

А тим часом чим краще усвідомлена мета, тим вища вірогідність її результативного досягнення. Тим меншими є ризики і втрати. Тим кращою — перспектива на майбутнє. Українське майбутнє — це слабке місце українського сьогодення. В ім’я його приносять жертви, але не роблять жодних тверезих розрахунків. Позбавити влади Януковича Революція Гідності зуміла. Розпорядитися перемогою зважено та з розумом — ні. Та це не значить, що українську матрицю слід знову перезавантажувати. Тобто перезавантажувати треба, інше питання – як?

Події на кшталт тих, які розгортались під час Революції гідності, не можуть повторюватися занадто часто. На це не вистачить жодного людського, емоційного, технологічного ресурсу. Та річ навіть не в цьому. Якщо вважати головною метою Майдану якісну зміну влади, то жодна з українських революцій такої мети ще не досягла. Беззмістовне намагання повторювати дії, та ще й неуспішні, — це профанація. Для початку вартує розібратись із тим, чому результат є стабільно гіршим, аніж очікувалось.

Чи ставив Євромайдан перед собою чітку мету? І так, і ні, але скоріше – ні. Власне, мети не був, радше  був протест. Спочатку – проти провалу Вільнюського саміту та непідписання Асоціації з ЄС. Пізніше – проти побиття студентів. Грудень 2013-го та половина січня 2014-го були періодом незрозумілого бродіння, коли раз-у-раз влаштовувалися віче та писалися прокламації. Цей процес вичах би, якби не початок вбивств активістів, що стартував 22 січня зі смерті Сергія Нігояна та завершився побоїщем 18-20 лютого.

У ті страшні дні Майдан мав єдину мету – протистояти озброєному Беркуту та невидимим снайперам. Тобто – попри весь героїзм загиблих – доволі вузьку та суто тактичну ціль. Про те, що буде далі, ніхто не думав, як не думав й про можливість втечі Януковича. Але втеча сталася, а влада – як колобок – покотилася собі від ведмедя до вовка, а від вовка, напевно, котитиметься до лисиці, але наша казка зараз не про це.

А про те, що булава була передана людині, котра визнана гідною неї апріорі. Не було часу на роздуми, на глибше пізнання – просто більшості стрельнуло в голову, що ось він – підходящий кандидат. Той, що треба. Кращий від Януковича, а отже – вже good. Саме так свого часу думали й про Ющенка. А у підсумку український патерналізм довів, що дорослішання суспільства не пов’язане напряму з пролитою ним кров’ю. Готовність жертвувати собою лишається такою самою ментальною рисою українців, як і недбалість, безпечність та наївність у всьому, що стосується стосунків суспільства з державою.

Давно відомо, що пароксизм протесту не може бути довготривалим, без розвитку сюжету він або вигасає, або перестає бути мирним. У кожній українській революції рано чи пізно настає момент чи то втоми і повного морального виснаження, чи то втрати інтересу до того, що відбувається, і бажання пошвидше завершити гру. Такий момент надходить, коли театр основних подій уже згорнуто. Вручивши у 2004-2005 рр. владу Ющенкові, а у 2014-му – Порошенкові, українці розійшлися по домівках з переконанням, що все можливе ними вже зроблено, а далі піде як по писаному.

Але так не буває. Ба й ніколи не буде. Україна надто квапилась — ні, не змінити систему, а зняти з себе відповідальність за будь-які подальші зміни. До наступної революції, ясна річ.

Відтак констатуємо: з українців поки що виходять заслабкі бігуни на марафонські дистанції. Українська планка — стометрівка. Зазвичай діють серцем: гніваючись і випускаючи пару. Страждання українців не зупиняють, зупиняє потреба пролонгованої у часі, кропіткої роботи, більш осмисленого вибору, більш відповідального підходу.

Як правило, не буває добрих чи поганих правителів — бувають контрольовані суспільством або ні. Якщо система контролю налагоджена, персоналії президентів чи прем’єрів не мають вирішального значення. А якщо вона не налагоджена, тоді порошенки та гройсмани дограбовують недограбоване, януковичі й пшонки переховуються за кордоном, ахметови та косюки жирують на віллах та яхтах, новінські та льовочкіни повертають у владу й засідають у парламенті.

Чи вдасться поламати цю схему – залежить від соціуму, чия мудрість – будемо дивитися правді в очі – сильно перебільшена інтелігенцією, котра завжди вважала своєю місією палко любити «простий народ». Та й останні хвилі еміграції вимили за кордон чимало гідних мізків. Втім, якщо – як каже наш дорогий президент – порох в порохівницях українців ще є, Україна таки навчиться і стратегії, і тактиці. Навчиться ставити правильні цілі й бачити методи їхнього досягнення.

При цьому – дуже бажано – без сакральних жертв. Мудрість полягає ще й у тому, щоб відстрілювати (буквально чи фігурально) ворогів, а не встеляти власними тілами шлях наступній когорті негідників, котрі неодмінно скористаються ситуацією. Тож робимо висновки, доки їх – як завжди – не зроблено замість нас.

 

 Михайло Поживанов

Громадський на політичний діяч
Прочитано 2919 раз
    Оцените материал
    (5 голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Декабрь 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран