Сегодня 19.07.19, Пт 7:41
Чисто

-7°C

Кропивницкий

Чисто

step up logo



Поиск 

×

Предупреждение

JUser: :_load: Не удалось загрузить пользователя с ID: 5376
Вторник, 19 февраля 2019 07:55
ГОЛОВА У ТЕЛЕВІЗОРІ: ЯК ДОСТУП ДО ЗМІ ВПЛИВАЄ НА РЕЗУЛЬТАТ ВИБОРІВ

Якщо говорити про присутність кандидатів у президенти в медіа, то слід зачепити дві значні проблеми. Перша – наскільки рівний доступ до телебачення мають ці кандидати. Друга – чи маркована їхня реклама в інших категоріях ЗМІ. Власне, про наявність цих проблем говорять регулярно – від виборів та виборів. Але, як і слід очікувати, в Україні мало що змінюється.

  Хіба що Інтернет-медіа стрімко розвиваються, тяжіють до певної гібридності із ТБ та відсувають далеко назад офлайнові видання. І все таки теза про те, що якщо тебе немає в телевізорі, тебе немає ніде, все ще зберігає актуальність. Супутникове, аналогове чи цифрове – телебачення дивиться домінуюча більшість населення України. Лише 3% респондентів заявили минулоріч в опитуванні, що обходяться взагалі без «ящика».

  А відтак ТБ якщо не вирішує долю виборів в Україні, то, принаймні, суттєво на неї впливає. Отже, той, хто має доступ до «кнопки», має, відповідно, й більший шанс на успіх. А хто в Україні найчастіше «миготить» на телеекранах? Певна річ – президент держави. З одного боку, це закономірно, адже президент – один з найбільших ньюсмейкерів. Але з іншого – поява українського лідера на ТБ здебільшого носить так званий «паркетний» характер. Іншими словами, мова йде про офіціоз (вітання зі святами, заходи за участю президента), який не несе жодного суттєвого навантаження, крім піарного. Таким чином, Петра Порошенка «показують у телевізорі» в рази більше, ніж будь-якого іншого кандидата. А щодо решти, то їй доводиться викручуватися хто як може.

  Не секрет, що телеканали в Україні належать приватним особам або в той чи інший спосіб контролюються ними. Відтак все вирішує ступінь близькості конкретного кандидата до телевласника. Як правило, вже за рік (або й ще раніше) стає зрозумілим, який канал візьме на себе піар-супровід того чи іншого кандидата. Так само стає очевидним й чому він це робить.

  В різних країнах по-різному підходять до передвиборчої агітації кандидатів. Десь час, котрий ті займають на телебаченні, вимірюють до долі секунди, а десь контролюють не так обсяг реклами, скільки гроші, на які вона виготовлюється та транслюється. У Франції регулятор порівнює хронометраж новин про кандидатів, а також їхню тональність. А в США некомерційна організація OpenSecrets.org вивчає джерела наповнення виборчих штабів кандидатів і, відповідно, прозорість їхніх витрат, в тому числі – й на рекламу.

  В Україні ж ані час, ані гроші, ані рівність умов не досліджуються в принципі. Окремі ентузіасти-розслідувачі привертають увагу до незадекларованих доходів політиків (й не лише учасників виборів), але це не має вагомих наслідків. Правила гри все так само диктує кумівство, особисті зв’язки та впливи. Проект же Суспільного мовлення, котрий якраз і був покликаний створити однакові умови для всіх (позаяк і фінансувався не за гроші олігархату, а за кошти громадського суспільства) наразі заплямований гучним скандалом із відстороненням Зураба Аласанії. Хоча в даному питань до призначення голови Суспільного (та його діяльності або бездіяльності протягом 3 років) не менше, аніж до його наступного звільнення.

  Мене часто запитують, чому у ходжу на ефіри на ті чи інші телеканали, які мають не найкращу репутацію. Проте альтернативних майданчиків для ретрансляції своїх думок в Україні нема. Таким майданчиком могло стати Суспільне, виконавши роль рівновіддаленого від політичних впливів рупора. Що, до речі, надзвичайно позитивно вплинуло б на кількість переглядів його програм і вивело би Суспільне у ряд найбільш рейтингових каналів.

  Не хочу вдаватися в подробиці цього інциденту або приймати чиюсь сторону, зазначу лише, що недавні слова Порошенка про те, що він «підтримував і буде підтримувати» Суспільне мовлення звучать не так однозначно, як хотілось би президенту. Свого часу глава держави вже обіцяв допомогу каналу Шустера та говорив пафосні слова про те, що віддасть життя за свободу слова (при цьому канал Шустера невдовзі зник). Найкраще, що міг би зробити глава держави для подібних ініціатив – це не намагатися їх очолити чи як мінімум взяти під свою опіку. Досить й того, що для людей, не наближених до влади або таких, котрі не є мільйонерами, де-факто закрито дорогу у політику. Існування незалежного каналу є єдиним шансом для таких осіб, тож найменше за все потрібно, аби президентський вплив перекрив і цей доступ.

  Втім, окрім телебачення, у кандидатів є Інтернет – прекрасний (в теорії) майданчик для висловлення позицій та проведення дискусій. Однак якщо не вести мову про персональні сайти політиків чи їхні сторінки в соцмережах, а говорити про незалежні медіа, то й тут не все так просто. Бо, власне, незалежних медіа якраз і не існує. В усякому разі, на період проведення виборчої кампанії власники ЗМІ намагаються накопичити якомога більше рекламних портфелів. Формально опублікована реклама має супроводжуватися відповідними позначками, але фактично мало хто з редакторів не вдається до розміщення джинси.

  Подібні речі в журналістському середовищі завжди вмотивовуються потребою виживати, але, як на мене, невміння вижити без джинси є просто ознакою поганого менеджменту. Одночасно просто заборонити платну політичну рекламу у ЗМІ і неможливо, і нераціонально – подібні заборони просто витіснять її в тінь, тобто зроблять джинсу ще більш «джинсовою». Однак рекламний ринок, безперечно, потребує того чи іншого впорядковування, хоча самі мас-медіа в цьому навряд чи зацікавлені. Нинішній хаос дає можливість приховувати тіньові рекламні оборудки, а відтак більшість чинитиме спротив спробам навести лад у цій сфері.  

Однак для того, щоб вирішити питання доступу виборців до якісної передвиборчої інформації, одного лише регулювання політичної реклами недостатньо. У нас немає культури інформування виборця про події у міжвиборчий період, особливо в регіонах. А тому треба збільшувати прозорість власності медіаринку та займатися освітою журналістів. Плюс добре було й нам (за прикладом Франції абощо) започаткувати регулятора, котрий відстежував би ситуацію з джинсою. Якщо із цим завданням журналістські структури впоратися нездатні, то його, можливо, варто доручити НАЗК.

Зрештою, в даному випадку йдеться про корупційне діяння – фактично підкуп мас-медіа. Покаранням за порушення правил гри для ЗМІ могла б бути адміністративна відповідальність. А для кандидата – можливо, зняття з перегонів. Але проблема ще й у тому, що, згідно із чинним законодавством, Інтернет-видання взагалі не є засобами масової інформації. Вони й досі не легалізовані в Україні, і це – до питання того хаосу, який царює скрізь і про який йшлося вище.

А між тим без створення рівних та неупереджених умов на будь-яких виборах, на них перемагатиме завжди носій доволі специфічних якостей. Це буде або найзаможніший кандидат, або такий, що має найбільш розгалужені корупційні зв’язки, або просто спритний ділок, не обтяжений мораллю. Якщо це саме те, на що заслуговує Україна, то ситуацію з політичною рекламою міняти не варто. Існуюча схема й надалі постачатиме нам лідерів того гатунку, який ми спостерігали досі.

 

Михайло Поживанов

Источник: https://censor.net.ua/b3112176

Прочитано 4810 раз
    Оцените материал
    (1 Голосовать)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

  1. Новое
  2. Популярное
  3. Случайное

Архив Материалов

« Июль 2019 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Кого Вы хотели бы видеть следующим мэром города Кропивницкий?

Интересные Мысли

Ошибка: Нет статей для вывода на экран